На Харківщині згоріла садиба Шидловських XVIII ст. ФОТО

У ніч на 15 квітня під Харковом горіла садиба Шидловських, збудована в 1776—1778 рр.

Ліквідацією вогню займалися чотири оперативні відділення на автоцистернах (20 пожежників) Державної служби з надзвичайних сиутацій, повідомляє Status Quo.

Коли вогнеборці прибули на місце, уже горів дах палацу, перекриття й частина приміщень другого поверху будівлі. 

Фото: sq.com.ua

Ефективному гасінню заважало те, що пожежу помітили не зразу. Пожежників викликали достатньо пізно, тож коли вони прибули, вогонь уже поширився на значну площу садиби - 550 кв. м. Адже перекриття й перегородки в будівлі — дерев’яні, покрівлю виконано з металевих листів по дерев’яних конструкціях, сходові марші також дерев’яні. На додачу, там не було ані внутрішнього, ані зовнішнього протипожежного водогону.

Рятувальники локалізували вогонь о 5:00. Перекриття й дах під дією вогню зруйновані. Причина пожежі невідома. Постраждалих немає, оскільки будівля нежила.

Сучасний вигляд палацу до пожежі. Фото: 100travels.com.ua

ДОВІДКА:

Садиба Шидловських належить до палацово-паркового комплексу Старомерчанської пам’ятки культурної спадщини національного значення.

Її збудували в Старому Мерчику, нині Валківського району, на замовлення Григорія Шидловського (1752—1829), який належав до заможної української родини і був віце-губернатором Харківської губернії. До маєтку в стилі класицизму входили також церква, хліви, службові флігелі й парк лагдшафтного типу на 69 га.

За часів СРСР у палаці розмістився ветеринарний технікум, який переїхав звідти в 1997 р. Відтоді будівля залишалася занедбана й поступово руйнувалася.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.