Спецпроект

У Харкові вшанували розстріляних у 1940-му офіцерів Війська Польського

На Меморіалі жертвам тоталітаризму в Лісопарку Харкова вшанували пам'ять розстріляних навесні 1940 року польських офіцерів

Про це повідомляє Depo.Харків з посланням на прес-службу Харківської міськради.

У пам'ятному мітингу взяли участь віце-прем'єр-міністр Республіки Польща Пйотр Глінський, віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко, харківські посадовці, а також польські військовослужбовці і близько 80 представників родин загиблих польських офіцерів.

 

Глінський нагадав про трагічні події весни 1940 року і назвав імена розстріляних і похованих на меморіалі польських офіцерів.

 

У свою чергу, Розенко зазначив, що крім польських військовослужбовців, на цьому місці спочивають тисячі мирних громадян, які стали жертвами політичних репресій.

"Це місце окроплене невинною кров'ю українців і поляків, воно священне для нас і є місцем нашої спільної історичної пам'яті. Розстріли польських військовополонених проводилися без єдиного суду і слідства. По суті, події в Харкові навесні 1940 року можна поставити в один ряд зі злочинами співробітників НКВС в Катині. Польща і Україна мають однаково важку спадщину тоталітарного комуністичного режиму", - підкреслив віце-прем'єр.

 
 

Польська й українська сторони вшанували пам'ять загиблих земляків хвилиною мовчання. У знак пам'яті пролунав триразовий залп з автоматів польських вояків. Учасники мітингу поклали квіти до меморіалу з український і польської сторін.

Священнослужителі провели молебень в пам'ять про жертв політичних репресій.

Докладніше про розстріли полонених польських офіцерів у Харкові та інших місцях читайте в нашому спецпроекті "Катинь"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.