АНОНС: Дискусія «Рецидиви несвободи. Зміни російської політики пам’яті»

У Києві поговорять про російську політику пам’яті та доступ до архівів КҐБ, які зберігаються у Росії.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

Якою є офіційна політика держави щодо архівів КГБ? Як змінювалась позиції країни у комеморативній сфері після розпаду СРСР? Яке значення несуть пам’ятники Леніну, які досі стоять у Росії?

Які повідомлення транслює російська політика пам’яті та як вони впливають на геополітичний стан в регіоні? Чи мають шанси пострадянські суспільства відійти від "радянськості" всередині себе та що для цього потрібно?

Про це та багато іншого поговорять учасники дискусії:

Нікіта Петров — PhD, представник Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства "Меморіал".

Володимир В’ятрович — PhD, голова Українського інституту національної пам’яті.

Модеруватиме Олег Турій — PhD, директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету

Дискусія "Рецидиви несвободи" — це третя зустріч, яку Центр Досліджень Визвольного Руху проводить спільно з Київським центром УКУ у рамках програми з посттоталітарних студій.

Раніше було проведено дві зустрічі, які стосувались змін польської політики пам’яті за участі українських і польських журналістів та публічних інтелектуалів.

Час: 12 червня, вівторок, 19.00

Місце: Київський центр УКУ, вул. Мазепи, 10а

Вхід вільний

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.