АНОНС: У Музеї історії України у Другій світовій війні зазвучать листи з 1941-го

22 червня у Національному музеъ історії України у Другій світовій війні у рамках музейного спецпроекту "Говорю з 1941-го" згадуватимуть про перший день нацистсько-радянського протистояння, полем битви якого стала Україна.

У День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні музей говоритиме голосами свідків: в усіх залах у режимі нон-стоп лунатимуть аудіоверсії листів із музейної колекції "Непрочитані листи 1941-го".

 

Зібрання налічує 1215 епістол, датованих червнем – липнем 1941 р. Листи були вивезені нацистами з окупованого Кам’янця-Подільського до Відня. Через понад 70 років вони повернулися в Україну. Музейні фахівці провели їх дослідження та пошук адресатів. Нині 632 родини вже отримали загублені у вірі війни звістки. 

Тож якими були автори листів? Про що вони писали рідним? Де зберігалися епістоли 70 років? Як їх досліджували? Що відчуває людина, яка відкриває листа з далекого 1941-го, уперше читає його, шукає і знаходить адресатів? Своїми думками та враженнями поділяться науковці музею, які працюють із унікальною колекцією. 

Також цьогоріч до хору голосів зібрання "Непрочитані листи 1941-го" доєднаються спогади цивільних українців, членів ОУН, німецьких військовослужбовців. Разом вони розкажуть про перші дні протистояння, відтворять внутрішній світ людини у передчутті великої війни. 

22 червня, п'ятниця, 13.00

Місце: головна експозиція Національного музею історії України у Другій світовій війні (Київ, вул. Лаврська, 27).

Організатор: Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Вхід вільний.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.