У 1990-2009 роки в Польщі знищували документи з військових архівів

«Масштаб збитків є величезним і стосується безцінних матеріалів періоду Польської Народної Республіки», – стверджує директор Військового історичного бюро.

Про це повідомляє Польське радіо.

 Фото: Народна Правда

Про численні випадки знищення документів у військових архівах у Ґдині, Новому Дворі Мазовєцькому та Рембертуві повідомив директор Військового історичного бюро Славомір Ценцкєвич.

"Масштаб збитків є величезним, стосується сотень тисяч сторінок, серед яких були безцінні – з точки зору досліджень і архівів – матеріали періоду Польської Народної Республіки", – мовиться в комюніке Військового історичного бюро.

У повідомленні наголошено, що особливо обурливим є факт знищення у 2000-2009 роки документів органів безпеки комуністичної держави, попри те, що вже діяв закон про Інститут національної пам’яті від 1998 року.

Згідно з цим законом, люди або установи зобов’язані передавати такі матеріали до архіву Інституту національної пам’яті, а їх знищення підлягає покаранню.

Серед знищених документів цього періоду були, зокрема, такі, що стосувалися тогочасного Міністерства громадської безпеки, судів і прокуратур сталінського періоду, Військової інформаційної служби та командування Військ охорони пограниччя.

Як повідомляється, втрачено тисячі сторінок документів, важливих для дослідження комуністичного минулого, зокрема про співпрацю із СРСР та іншими комуністичними державами, про ядерну зброю, персональні документи, звіти про настрої в Польському народному війську, цензорські матеріали, документи партійних і молодіжних організацій.

Нагадуємо, що на початку червня у Росії дізналися про таємний наказ, спрямований на знищення даних про репресованих.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.