Сeйм оголосив 2019 рік на чeсть найвідомішої українки в польській історії

Сейм Польщі 20 липня прийняв Ухвалу, якою встановлюється 2019 рік як Рік Анни Валентинович. У рішенні відзначено заслуги Валентинович у "створенні руху Солідарності та відновленні незалежності Польщі".

Про це повідомляє офіційний сайт Сейму.

 Анна Валентинович

Як відзначається в проекті Ухвали: "15 серпня 2019 року – 90-річчя з дня народження Анна Валентинович – Анна Солідарність – активістки незалежності у вільних профспілках і співзасновниці Незалежного самоврядування профспілки "Солідарність".

"За" проголосовало 302 депутати Сейму, проти був 51 депутат, 44 - утрималися.

Довідково. Анна Валентинович у 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що була переслідувана комуністичними спецслужбами.

8 серпня 1980 — після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка "Солідарність". Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Анни Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу.

Після переговорів "Солідарності" з комуністичним режимом вимоги робітників було задоволені, а Анну Валентинович і Леха Валенсу поновили на роботі.

Після введення в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 р.) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 р. була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув'язнення з грудня 1983 р. до квітня 1984 р.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелюшка (лютий 1985 — серпень 1986).

Після повалення комуністичного режиму (1989) все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походили із руху "Солідарність".

2003 — відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белкою. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування "Солідарності" (2005). Але того ж році прийняла з рук президента США Джорджа Буша "Медаль Свободи".

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська.

Додатково повідомляємо, що Анна Валентинович народилася у 1929 році на нині неіснуючому хуторі біля с. Сінне на Рівненщині в багатодітній українській селянській родині Назара та Приськи (уродженої Пашковець) Любчиків.

Батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого — ще 5: Ольга, Петро, Катерина, Василь, Ганна (крім того, мати Приська мала від першого шлюбу з Олексою Сущиком сина Івана, який після війни був засуджений на 15 років як член ОУН; А.Валентинович 2009 року була на його похороні.

Під час Другої світової війни родина, в якої працювала Аня Любчик, виїхала з Волині в Центральну Польщу і забрала її з собою. Зв'язки із своєю українською родиною Анна Любчик-Валентинович відновила вже після падіння комуністичного режиму у Польщі і відновлення української незалежності.

 Сестра Анни - Ольга Любчик та її брат Василь. Фото Ігоря Галагіди, 2016

З сестрою Ольгою і братом Василем підтримувала стосунки до самої своєї смерті. Проте в Польщі про своє українське походження і далі мовчала. 

Читайте також:

Українська мати польської Солідарності. Невідоме дитинство Анни Валентинович

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.