Новий логотип Інституту нацпам’яті. ФОТО

Разом з командою дизайнерів-волонтерів Український інститут національної пам'яті розробив новий логотип.

Про це йдеться на офіційні сторінці інституту.

 

Ідеї створення власного логотипу, який символізував би місію Інституту існувала вже кілька років. На оголошення у Фейсбуці, яким запрошували до участі в її реалізації відгукнулося багато дизайнерів.

Серед 60 робіт, які надіслали на офіційну сторінку Інституту у Фейсбуці, найбільшу підтримку отримав логотип дизайнера, засновника ініціативи "Агенти змін" Ігоря Скляревського. В основі лого – графічне зображення квітки маку.

Доопрацювання нового логотипу здійснила команда: волонтер Олексій Іващенко та графічний дизайнер, засновник студії "Warta" Ярослав Копаниця, який адаптував та векторизував логотип.

Як пояснює дизайнер Ігор Скляревський, окрім алюзії на мак як символ пам’яті, різні площини — це різні "зрізи" історії та пам’яті, різні погляди на неї.

"У центрі, де площини накладаються і перетинаються, — національна пам'ять", - розповів він.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.