АНОНС: Нагороди командувача та шефа штабу УПА-Південь передадуть до НМІУ

17 серпня в Національному музеї історії України відбудеться церемонія урочистої передачі до музейної колекції – нагороди "Золотий хрест бойової заслуги" начальника штабу УПА-Південь Василя Процюка ("Кропиви") та "Золотого хреста заслуги" командувача УПА-Південь (19440) й останнього Головного командира УПА (1950-1954) Василя Кука.

Василь Процюк був одним із трьох вояків, нагороджених цією найвищою відзнакою УПА двічі. Нагороду музею передасть син упівця – Микола Процюк з донькою Іриною Жіраде. Нагороду Василя Кука передасть його син Юрій Кук.

На заході виступлять лідер гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк, та громадська діячка Наталя Осьмак, донька Президента Української головної визвольної ради Кирила Осьмака.

 

Василь Процюк ("Кропива") отримував "Золотий Хрест бойової заслуги 1 кляси" в 1945-му та 1952-му роках. Це найвища нагорода Української повстанської армії і Української головної визвольної ради, якою нагороджували як командирів, так і рядових стрільців УПА за особливі подвиги в бою.

Більшість нагороджень були посмертними. Ескіз зовнішнього вигляду ордену розробив відомий повстанський художник Ніл Хасевич.

Про свого батька Микола Процюк дізнався лише на п’ятдесятому році життя від його військового побратима, який розповів, що Василь Процюк у 1943–1944 рр. був начальником штабу групи УПА-Південь та загинув героїчною смертю, застрелившись разом зі своїм охоронцем у криївці, яку оточив підрозділ МГБ 13 червня 1944 року в с. Кордишів Шумського району Тернопільської обл.

З дитинства Микола Процюк пам’ятав лише те, як мати спалювала світлини, на яких був зображений батько, і забороняла дітям згадувати або розпитувати про нього. Це було дуже небезпечно, адже радянська влада активно шукала родини повстанців, щоб ув’язнити або депортувати з території України. Історія родини Миколи Процюка – це історія цілого покоління українців, які не знали, ким були їхні батьки.

Також під час заходу відбудеться презентація буклету "Борці за Українську Державу", присвяченого однойменній музейній виставці. Крім того, до виставки буде додано ще один експонат – рушник, вишитий матір'ю Василя Кука, який був з останнім Головнокомандувачем УПА, в часи його перебування у підпіллі. Крім того син Василя Кука передасть до музею нагороду "Золотий хрест заслуги" свого батька.

17 серпня, 12.00 

Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2).

Вхід до музею на захід вільний.

Додаткова інформація та акредитація – за телефоном 093 835 16 96 (Леонід).

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.