У Києві діє виставка «Візуальні історії з історії»

«Візуальні історії з історії» – це спроба розповісти про важливі миті життя України та суспільства за допомогою артефактів зі збірки Музею Івана Гончара.

Про це йдеться на сторінці Музею.

 

Мікроісторії про окремі експонати – картини, скульптури, фотографії, які свого часу були врятовані від ідеологічного знищення чи людського забуття як самим фундатором музею – Іваном Гончаром, так і його спадкоємцями, розгорнулися у виставковому просторі Мистецької галереї.

На виставці представлено близько сотні експонатів. Відвідувачі дізнаються про вцілілого, хоча й "пораненого" під час обшуків "червоними" картини "Козака Мамая", про ікону "Святий Микита" та картину "Ангел зі свічкою", які, за розповідями старожилів Іванові Гончару, написані Тарасом Шевченком.

Вперше експонуються історичні картини художника-живописця Осипа Куриласа (1870-1951), які послугували ілюстраціями до "Історії України-Русі" Миколи Аркаса – "Переслідування православних", "Біля труни Тараса Шевченка" та ін., а також робота маляра-імпресіоніста Тита Романчука (1865-1911) "Зустріч останків Тимоша".

Також представлені зразки живопису фундатора Музею. Унікальні фото, зокрема, оригінали світлин історика, політичного діяча Михайла Грушевського, правозахисниці та громадської діячки Олени Антонів, фото з історії "Просвіти", українських січових стрільців, а також добірка світлин кубанського козацтва, віднайдених на Кубані побратимом Гончара – Ренатом Польовим, – все це та багато іншого знайде своє місце на виставці.

Місце: Музей Івана Гончара, вул. Лаврська, 19

Виставка діятиме до 30 вересня 2018 року.

Відкрито для відвідування: Вівторок – неділя, 10:00 – 17:30

Вартість вхідного квитка – 30 грн

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.