Історичний музей у Дніпрі отримав нового директора зі скандалом

Директором історичного музею імені Дмитра Яворницького у Дніпрі обрали власницю ресторану "Гуляй-Поле" Юлію Пісчанську.

Про це повідомляє "Новинарня" з посиланням на "Дніпроград".

"Керуючись нормами Закону України "Про культуру" конкурсною комісією було прийнято рішення визнати переможцем конкурсного добору на посаду директора комунального закладу культури "Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького" Дніпропетровської обласної ради" Пісчанську Юлію Вікторівну", — йдеться в оголошені.

 Юлія Пісчанська. Фото: litsa.com.ua

Відомо, що Юлія Пісчанська надала документи, в яких були зазначені неправдиві дані.

Зокрема, в автобіографії Пісчанська вказала, що з 2011 року і по теперішній час працює продюсером в ТОВ "Горизонт-Фільм". Водночас, за даними відкритих реєстрів, ТОВ "Горизонт-Фільм" було зареєстроване в Ялті лише у 2012 році.

 Фото: dniprograd.org

Окрім цього, під час голосування комісія закрила вказала на двері присутнім представникам ЗМІ та громадськості.

  Фото: dniprograd.org

Водночас заступник голови облради Валерій Безус зауважив, що конкурс на посаду директора Історичного музею викриває масштабну проблему, яка часто є коренем багатьох інших проблемЗокрема, він пише, що в Україні не треба бути професіоналом — треба бути лише "успішним".

"Що таке "успішність" в Україні сьогодні? Це — типовий совок періоду занепаду — гроші та зв’язки. Й назвіть гроші — це теж по совковому вторинно. Треба бути "своїм" для тих хто при владі. А коли в тебе вже є гроші та зв’язки — це не така вже велика проблема за будь якої влади", — зауважує Безус.

Наразі голова облради Гліб Пригунов видав розпорядження, в якому йдеться про звільнення нинішньої директорки музею, досвідченої Надії Капустіної та призначення на посаду Юлії Пісчанської як виконувача обов'язків. Це розпорядження має затвердити депутатський корпус під час сесії обласної ради й укласти з новою директоркою контракт.

Рішення про затвердження Пісчанської обурило багатьох представників громадськості. Зокрема, емоційну заяву опублікувала на своєму сайті  редакція журналу "Музеї України":

"Є підозра, що з приходом "нового менеджменту" в Національний музей, що зберігає безцінні скарби козацької доби та символічні експонати української нації, будуть розграбовані, підмінені чи пошкоджені унікальні музейні фонди. А це вже нахабний виклик Національній безпеці України, країни, що веде виснажливу війну на Сході, має окупований Крим.

Тому журналісти, спільно з кількома Народними депутатами України, готують звернення до РНБО і керівників СБУ. Зрозуміло, сподіваємося на увагу фіскальних органів до "неймовірних економічних" сімейних досягнень родини "нового дирехтора"…Звернення Президенту України і депутатам Дніпропетровської обласної Ради вже направлено".

Нагадаємо, 21 листопада Національний музей Революції гідності відкрив Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану в Будинку профспілок.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.