Село на Львівщині відмовилося від меморіальної дошки на честь стрільців УГА

У Грядівській сільській раді Жовківського району Львівської області не захотіли встановлювати меморіальну таблицю для вшанування пам’яті воїнів Української Галицької Армії.

Про це повідомляє "Форпост" із посиланням на газету "Прикордоння".

Такі меморіальні таблиці були встановлені на початку листопада на території 20 сільських рад з метою вшанувати пам’ять борців, які боролись за волю і належність України з нагоди 100-річчя проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

 Такий вигляд мають меморіальні дошки стрільцям УГА
Однак, незважаючи на те, що меморіальна таблиця була виготовлена, у Гряді не захотіли її встановлювати.

"Ми порушили це питання перед депутатами. Ті сказали дослухатись до людей. Представники церковного комітету заявили, що її [таблиці, – ІП] нам непотрібно", – пояснив голова Грядівської сільської ради Михайло Василина. – "У ті роки у нашому селі загинуло кілька воїнів, але тут вони не були похованими. Крім того, у нас є одна символічна могила, але поховання там немає".

За словами сільського голови, у розпорядженні громади та сільської ради немає інформації про те, чи є на її території поховання вояків УГА, січових стрільців чи інших борців за волю України того періоду. Тому встановлювати меморіальну таблицю у Гряді не будуть.

"Громада свою думку сказала. Я проти неї не піду. Крім того, не маємо де її [таблицю, – ІП] вчепити", – додав Василина.

Як повідомлялося, одну із київських будівель прикрасив мурал, присвячений учасникам бою військ Української Народної Республіки проти більшовиків на станції Крути в 1918 році.

Настільну стратегічну гру "Галичина 1918—1919", яку створили до 100-річчя утворення ЗУНР,  можна замовити.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.