Франція передала в Україну копію витягів з Бертинських хронік

Бертинські хроніки зберігаються в бібліотеці міста Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну.

Про це повідомив Посол України у Франціїї Олег Шамшур на офіційній сторінці у Twitter – передає "День".

 Фото: wikipedia.org

"В Україну передано копії витягів з Бертинських хронік (Les Annales Bertiniani), які зберігаються в бібліотеці м.Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну. Бажаю авторам проекту з дослідження витоків і становлення української державності успіху в його реалізації", - йдеться у повідомленні.

Бертинські хроніки (лат. Annales Bertiniani) — пам'ятка середньовіччя, написана у Франкській імперії у 830 — 882 роках. Назва умовна, за місцем знахідки основного рукопису — в абатстві святого Бертіна. Нині це руїни в межах міста Сент-Омер (Па-де-Кале) на півночі Франції.

Складав хроніки (в тій частині, де йдеться про Русь) Пруденцій Труаський, двірський капелан Людовіка I (814 — 840) за часів правління західнофранкського короля Карла Лисого (840 — 877).

"У 839 році до імператора Людовіка I (814 — 840) прибуло посольство візантійського імператора Теофіла (829 — 842), який "прислав також... деяких людей, які стверджували, що вони і народ їх називаються рос (Rhos); їхній король (лат. rex) має титул хакана (лат. chacanus) і послав до нього (Теофіла), як вони стверджували, заради дружби...", - повідомляється у хроніках.

Теофіл просив, щоби милістю імператора і з його допомогою вони могли через його імперію безпечно повернутися на батьківщину, бо шлях, яким прибули до Константинополя, лежить землями варварськими, які населяють дикі, люті народи, і імператор не бажав, щоб вони повертались ним і наражалися на небезпеку.

Ретельно з'ясувавши мету їхнього прибуття, імператор дізнався, що вони походять із народу шведів (Sueones), і, вважаючи їх радше розвідниками, а не послами дружби, вирішив затримати їх доти, доки вдасться достеменно дізнатися, з'явились вони зі щирими намірами чи ні.

Про це він вважав за потрібне "повідомити Теофілові, а також про те, що з любові до нього прийняв їх ласкаво і що, якщо вони виявляться гідними довіри, він відпустить їх, надав можливість безпечного повернення на батьківщину і допомогу; якщо ж ні, то з нашими послами відправить їх перед його (Теофіла) очі, аби той сам вирішив, як з ними вчинити". (Ann. Bert., a. 839, р. 30 — 31).

Читайте також:

У Франції зняли відео про життєвий шлях князівни Анни Київської

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.