Спецпроект

ІПН Польщі видав світлину спаленого українського села за "злочин українських націоналістів". ФОТО

Анонс відкриття пам’ятника "Жертвам українських націоналістів 1939—1947" на "Фейсбук"-сторінці Бюро вшанування боротьби й мучеництва Інституту національної пам’яті Польщі проілюстрували фотографією спаленого українського села Сагринь.

Пам'ятник "жертвам УПА" мали відкривати в м. Щецині 10 лютого.

На знімку зафіксовані охоплені вогнем хати українського села Сагринь на Холмщині (нині в межах Польщі), яке спалив підрозділ польського партизанського формування Армії Крайової в ніч із 9 на 10 березня 1944 року. Нападники спалили церкву, понад 280 хат, сотні господарських будівель та споруд.

Напис "Пам'ятник жертвам українських націоналістів в 1939-1947 роках" на фото українського села, яке спалили польські націоналісти 

За різними даними, під час нападу загинули від 800 до 1240 мешканців (70% із них жінки й діти). Уціліле майно та худобу нападники пограбували та вивезли до сусідніх польських колоній.

Пам'ятник у Щецині, на відкриття якого запрошувало Бюро ІПН. Фото: Cezary Aszkiełowicz / Agencja Gazeta 

На цей курйоз відреагував Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. "Знов спалена вояками польської АК українська Сагринь стає ілюстрацією жертв українських націоналістів", — зазначив він на своїй сторінці у "Фейсбуці".

 Повна версія фотографії палаючої хати села Сагринь

Нагадаємо, що не вперше польські офіційні установи використовують фото українських жертв польських партизанів для ілюстрації злочинів українських націоналістів.

11 липня 2018 року фото знищення Сагрині використала канцелярія прем’єр-міністра Польщі на сторінці в соціальній мережі, щоб нагадати про т. зв. "криваву неділю" — день, коли, на думку частини польських істориків, відбувалася найбільша хвиля нападів УПА на польські поселення.

 Інший ракурс, з якого видно бійців Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року 

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопські – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.