У Львові відкрилась виставка присвячена 75-річниці депортації українців з Закерзоння. ФОТО

10 вересня, відбулось відкриття виставки ʺВИГНАННЯ. До 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя і Західної Бойківщиниʺ.

Про це повідомляє Гал-Інфо.

 

В історії України є чимало кривавих сторінок, документи й свідчення про які довгий час були засекречені спецслужбами злочинного комуністичного режиму СРСР.

Однією з таких є масова депортація українців з рідних земель у 1944-1951 роках. Вигнавши з домівок 700 тисяч українців, було знищено цілий пласт української культури.

Над цим виставковим проектом працювало чимало науковців та істориків, які поставили за мету розкрити сучасним українцям історію їхніх побратимів з ХХ століття, й розповісти, через що тим довелось пройти.

 
Фото: Дивись.Інфо

Виставка складається із 18 банерних стендів, на яких зображені фотографії, документи, карти й діаграми, що допомагають краще зрозуміти передумови, хід та наслідки депортацій українців з територій Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя і Західної Бойківщини.

ʺНам важливо було відвідати цю виставку, бо вона стосується історії нашої родини. Тут, на цих стендах, показані дуже цікаві документи. Такі, що навіть наша прабабуся не мала на руках. Можливо, й не знала про їх існування.

Я прийшла з сином, аби він краще познайомився зі своїм корінням: звідки він, хто і куди ми йдемо, – розповіла одна з відвідувачів пані Олена. – У наших школах тепер бояться зайвий раз розповісти щось таке, бояться теж вдягнути й вишиванку. Знову починаються непевні часиʺ.

 
Фото: Дивись.Інфо

На виставку завітав й директор львівського музею Івана Франка Богдан Тихолоз.

ʺМи сюди прийшли гуртом — усі "мешканці" ʺДомом Франкаʺ. Маємо таку традицію разом відвідувати мистецькі події, цікавимось тим, що творять наші колеги, підтримуємо їх, переймаємо досвід. А після спільних відвідин якоїсь події – обговорюємо її колективноʺ, – розповів Богдан Тихолоз і додав:

ʺБанерна виставка – досить складний і своєрідний жанр. Ми розуміємо, що за нею стоїть велика праця науковців. Бачимо багато цікавої та почасти вперше введеної в науковий обіг інформації щодо українських переселенців. Водночас, є й цінна візуальна компонента – світлини, фотокопії документівʺ.

 
Фото: Дивись.Інфо

Як каже Богдан Тихолоз, дуже важливо, що виставка подає цю трагедію не лише з позиції жертви, але й — господаря, який змушений втрачати Батьківщину, і намагається творити нову.

ʺДуже важливо, щоб ми своє коріння пам'ятали. Розуміли, якою великою є наша країна, якою тяжкою ціною народжувалась нація та якою кривавою була історія на цьому шляху. Враховуючи це, ми повинні цінувати своє життя та нехзалежністьʺ, – додає він.

 
Фото: Дивись.Інфо

Проект є спільним напрацюванням Українського інституту національної пам'яті в співпраці з Інституту народознавства НАНУ, Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАНУ, Інституту історії української церкви Українського католицького університету, Історико-краєзнавчого музею м. Винники та Світової федерації лемківських організацій.

Виставка проходить на третьому поверсі Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, що за адресою проспект Свободи, 15 і триватиме до 30 вересня.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.