Дах сільської школи на Київщині побудували з уламків старої церкви. ФОТО. ВІДЕО

На Київщині на даху школи активісти виявили помальовані іконами балки. На місці навчального закладу раніше стояла дерев'яна церква, яку розібрали комуністи.

Про це повідомляє ТСН.

 
Фото Фейсбук-спільноти "Наш Русанів"

До школи села Русанів на Київщині група реставраторів приїхала зі столиці на запрошення місцевих активістів. Вони опублікували в інтернеті зображення даху освітнього закладу, на якому старовинні ікони.

Малюнки виявили, коли почали ремонт даху будівлі. Раніше селом ходили чутки, що на горищі є образи святих, але ніхто їх не бачив.

 
Фото Фейсбук-спільноти "Наш Русанів"

Пані Марії було років шість, коли з мамою ходила до церкви. Коли на її місці звели школу, то вона до першого класу пішла. Жінка пам'ятає, що храм був дуже великий, дерев'яний. Образи були намальовані на стінах.

"Церква була дуже красива. Помальована. Художник, мабуть, якийсь малював доладний. З лівої сторони сходи на другий поверх, де хор співав по празниках", - згадує.

 
Фото Фейсбук-спільноти "Наш Русанів"

У Чернігівському обласному архіві знайшли документи про храм у Русанові. Зведена церква у 1851 році на честь святителя Христова Миколая. Будівля дерев'яна на кам'яному фундаменті.

Знайти зображення саме Русанівського храму не вдалося, але в одному з документів йдеться про те, що його звели за планом церкви у Микільській Слобідці біля Києва. Храм простояв майже 90 років, доки за нього не взялися комуністичні активісти. Усе цінне забрали, а церкву розібрали на будматеріали.

 
Фото Фейсбук-спільноти "Наш Русанів"

"Хто буде розбирать церкву, той буде дерево на хату брать. А тоді такі були активісти, що пішли на це. Ікони знімали. Вони з ікон, з портретів золото змивали", - згадує місцева жителька пані Марія.

Сільський голова вже мріє про експозицію. У центрі села можна було б виділити приміщення, скласти фрагменти зображень і роздивитися, до яких ікон молилися бабусі й дідусі.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.