Книжкова новинка - «Концтабір Аушвіц – український вимір: дослідження, документи, свідчення»

Прийдешнього 2020 р. окрім низки позитивних історичних дат людство згадуватиме і трагічні, одна з яких 80-ті роковини від дня створення нацистами концтабірного комплексу Аушвіц-Біркенау на території польського міста Освенцим та в його околицях.

Звісно, що будучи одним із найбільших таборів, а до того ж розміщеним доволі недалеко від кордонів України, Аушвіц не міг не залишити свого трагічного відбитку і в її історії відповідного періоду, йдеться у повідомленні Національного музею історії України у Другій світовій війні.

 

Однією з найновіших подій Музею став вихід у світ наукового видання "Концтабір Аушвіц – український вимір: дослідження, документи, свідчення".

Варто сказати, що воно виявилося для історичної науки першою спробою розглянути українську складову освенцимської тематики об'єктивно, різнобічно й комплексно.

Знаменно, що понад 40 сторінок у цій книжці припадає на сам лишень "Список українців та вихідців з України – в'язнів концтабору Аушвіц". Серед них і євреї – жертви Голокосту, й військовополонені Червоної армії, і українські націоналісти-бандерівці, перебування яких на волі гітлерівці вважали небезпечним для Третього райху, бо не могли пробачити їм проголошення незалежності в 1941 р., й покарані остарбайтери-втікачі.

Окрім дуже детально й скрупульозно розробленого музейними фахівцями науково-довідкового апарату, під який відведено майже третину всього її друкованого обсягу, книжка включає корпус наукових статей.

Серед авторів яких історики Олександр Лисенко, Тетяна Пастушенко, Валентина Смірнова, Олександр Білоус, Віталій Горобець, Надія Смолярчук, Олеся Ісаюк та ін.

А поруч – найцінніше на рівні усної історії: інтерв'ю живих свідків – колишніх бранців Аушвіцу-Біркенау, які вони встигли дати працівникам Музею та Івано-Франківського краєзнавчого музею, а також письмові свідчення тих, хто пережив випробування концтабором.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.