Суд Південної Кореї зобовʼязав Японію виплатити компенсації колишнім «жінкам розради»

У Південній Кореї суд зобовʼязав уряд Японії виплатити по 100 мільйонів вон (близько $91 тис.) 12 колишнім «жінкам розради», які в роки Другої світової війни були силоміць відправлені в військові борделі японської армії.

Про це пише BBC.

"Жінки розради"

12 із 16 нині ще живих кореянок, які пройшли через "станції розради", подали позов ще в 2016 році. До рішення суду дожили тільки 6 жінок.

Проблема минулого досі гостро стоїть в Південній Кореї і залишається каменем спотикання у відносинах з Японією.

З 1932 по 1945 рік військове командування Японської імперії створювало на окупованих територіях військові борделі ("станції розради"), в які насильно заганяли жінок з місцевого населення. Через такі "станції" пройшло за різними оцінками від 200 до 400 тисяч жінок з Кореї, Китаю, Тайваню, Філіппін та Індонезії. Багато з них померли через жорстокість і хтивість японських солдат.

Південна Корея вважає, що "Японія свідомо скоювала злочини проти людяності". У 2015 році країни уклали угоду, в рамках якої Японія принесла жертвам "станцій" вибачення і взяла на себе зобовʼязання створити фонд допомоги, але південнокорейські активісти і жертви Японської імперії виступили із різкою критикою. Вже у 2017 році новий президент Південної Кореї зажадав від Японії переглянути документ.

Премʼєр-міністр Японії Йосіхіде Суга назвав рішення суду неприйнятним. Він заявив, що країна закрила питання з Південною Кореєю про компенсації за злочини під час окупації ще в 1965 році, коли виплатила $500 мільйонів.

У японському уряді додали, що не будуть оскаржувати рішення, оскільки не визнають його легітимність, а МЗС Японії висловило протест послу Південної Кореї.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.