Судовий процес за позовом Портнова і є війною за пам’ять – Дробович

Ситуація з рішенням Окружного адмінсуду Києва, який за позовом Андрія Портнова зобов'язав Міністерство освіти переглянути підручник з історії щодо висвітлення подій Революції гідності, є ніщо інше, як війна за пам’ять.

На цьому наголосив під час пресконференції в Укрінформі кандидат філософських наук голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

 

"Є війна пам'ятей, а є війна за пам'ять – що пам'ятати. Свіжий приклад. Є у нас такий пан Портнов, який великий симпатик Росії, він дуже не любить Революцію гідності.

Ось найсвіжіший кейс – суд, в якому він вимагає від Міністерства освіти переглянути шкільні підручники 5-11 класу, щоб там не було згадки про Революцію гідності в такій тональності, яка йому не подобається. Ця війна – за пам'ять, тому що це про встановлення істини, що ж там відбулося.

Йому, звісно, хотілось би бачити, що не озброєні чоловіки-"беркутівці" вбивали мирних громадян. Йому хотілось би бачити якусь іншу історію, яка виставляла би тих людей, що були жертвами сваволі Януковича, навпаки, поганцями", - сказав Дробович.

Він додав, що це війна за пам'ять, яка точиться тут і тепер, в Україні.

"Всім раджу почитати рішення суду, подивитися прізвища суддів, щоб знати, хто в цій країні що робить. Щоб пам'ятати, що таке відбувається". – зазначив голова УІНП.

Дробович зауважив, що це війна не тільки на рівні підручників, а на рівні справедливості.

"Ні по одному з "беркутівців" ще немає рішення суду, який напише, що – "Беркут", такий підрозділ, вбивав громадян. Немає рішення суду, в якому іменем України це було б визнано на юридичному рівні. Це проблема не тільки юридична, а й проблема з пам'яттю", - підкреслив голова УІНП.


Нагадуємо
, що Окружний адміністративний суд Києва 21 січня задовольнив позов колишнього заступника глави Адміністрації президента Андрія Портнова і зобов'язав Міністерство освіти і науки переглянути підручник з історії України щодо висвітлення подій Революції гідності.

Рішенням суду МОН зобов'язали переглянути підручники для 5 і 11 класів з історії України для установ загальної середньої освіти, надруковані в 2018 і 2019 роках.

У рішенні суду не згадується ім'я Портнова, проте він у Фейсбуці написав, що 21 січня ОАСК ухвалив рішення за його позовом до Міносвіти.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.