УІНП зробив заяву про заходи у Гуті Пеняцькій

«Пам’ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів» – УІНП про пам’ятні заходи у Гуті Пеняцькій

Заява Українського інституту національної пам'яті оприлюднена 6 березня на сайті установи:

 


28 лютого 2021 року у Бродівському районі Львівської області, за участю високопосадовців Республіки Польща, відбулися традиційні меморіальні заходи на місці знищеного у роки Другої світової війни села Гута Пеняцька. Шану загиблим віддали також представники органів місцевого самоврядування та органів державної влади України. З боку Української Держави не було жодних перешкод у проведенні масового меморіального заходу, оскільки уряд, зокрема Український інститут національної пам'яті, стоїть на позиції, що усі жертви мають незаперечне та невід'ємне право на вшанування пам'яті незалежно від національності та віросповідання.

На жаль, попри відкриту та послідовну позицію України, з року в рік ми спостерігаємо політизацію сумних роковин, що на наших очах перетворюються на польський партійний мітинг. Український інститут національної пам'яті переконаний, що на таких меморіальних заходах не повинно бути місця інструменталізації історії, необгрунтованим звинуваченням та розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.

Вбивці мешканців Гути Пеняцької, згідно зафіксованих свідчень, говорили різними мовами. Вони мають імена, які повинні бути названі за результатами неупередженого історичного дослідження. Сьогодні ж ми бачимо, як відповідальність зі справжніх організаторів та виконавців злочину перекладається на абстрактних "українських вояків" та "українських націоналістів".

Ситуація довкола меморіалізації трагедії Гути Пеняцької чітко вказує на необхідність фахового дослідження цього злочину не лише на підставі усних свідчень, але й на основі архівних документів. Нещодавно, 1-2 березня, в Україні згадували роковини іншого нацистського злочину – знищення села Корюківка на Чернігівщині. Тривалий час організатори та виконавці цієї каральної акції проти мирного населення були невідомі, аж поки не були відкриті та досліджені архівні документи. Ми переконані, що імена відповідальних за вбивство цивільного населення у Гуті Пеняцькій ще будуть оприлюднені істориками.

Водночас неприпустимо проголошувати колективну відповідальність цілих націй чи груп, тим паче без надійного опертя на конкретні та достовірні історичні факти. Як і неприпустимо призначати відповідальними за серйозні злочини минулого будь-кого лише на догоду поточному політичному моментові. Подібна неповага до історії та права є також наругою над пам'яттю жертв, адже слугує збуренню та сум'яттю замість того, щоб спонукати до з'ясування всіх обставин справи і проголошення правди про обставини загибелі людей.

Ще раз наголошуємо: ми усіляко підтримуємо вшанування всіх жертв злочинів минулого, чесний діалог про складні сторінки історії, але послідовно протистоятимемо політизації та інструменталізації історичних фактів. Пам'ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.