Спецпроект

Переклад книги В'ятровича про польсько-українську війну видали в Канаді

Англійський переклад відомої праці історика Володимира В'ятровича про польсько-українське протистояння 1940-х років вийшов друком у видавництві в Торонто

"‎Друга польсько-українська війна. 1942 — 1947"‎ вперше була видана у 2011 році видавництвом Києво-Могилянської академії. Спираючись на унікальні джерела радянських, німецьких, польських та архівів ОУН, Володимир В'ятрович розповів про донедавна малодосліджені історичні події збройного конфлікту між поляками та українцями, що вибухнув у 1942 році на Холмщині, зокрема про його причини, перебіг і наслідки. Автор приділив чимало уваги впливу політичних процесів на перебіг воєнних дій, спробам налагодження співпраці між представниками двох сторін під час та після Другої світової війни, а також — ролі й місцю цієї війни в пам'яті обох народів. 

 

Англійськомовна версія книги історика вийшла під назвою "The Gordian Knot. The Second Polish-Ukrainian War 1942–1947" ("Гордіїв вузол. Друга польсько-українська війна 1942—1947") у канадському видавництві "Horner Press". 

Раніше книгу "‎Друга польсько — українська війна. 1942 — 1947" переклали та видали у Польщі (Варшава, Management Academy Group, 2013). Згодом в Україні вийшов науково-популярний і доповнений варіант цієї праці "За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна" (Харків, КСД, 2016)

"Те, що я називаю "Друга українсько-польська війна", — говорить В'ятрович, — це останній акорд у протистоянні між українцями і поляками, після вичерпання якого були усталені сучасні кордони. Чому війна? Ніхто зі сторін, що були суб'єктами конфлікту, не оголошував війни. Але в історії, у тому числі XX століття, є десятки "неоголошених" воєн. Тим не менше, вони були війнами. Головними суб'єктами цієї війни були збройні сили обох сторін — УПА і АК. Вони мали свої політичні організації, проводили навіть фронтові бої, врешті, визнавали одне одного воюючими сторонами на переговорах 1942—1945 років".

"В'ятрович має рацію, коли стверджує, що найкраще розглядати конфлікти між поляками та українцями під час та після Другої світової війни не як окремі вирвані з контексту випадки, а як цілісне, — говорить американський історик професор Олександр Мотиль, — В'ятрович припускає, що насильство було результатом суперечливих сил".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.