У Польщі Волинь стала одним із центральних символів польського страждання у ХХ столітті. В українській пам'яті сильніше звучать інші травми: радянські репресії, Голодомор, боротьба УПА проти тоталітарних режимів, депортації. Через це обидва суспільства часто пам'ятали не спільну трагедію, а лише власну частину болю. Поляки бачили передусім польських жертв Волині. Українці — українські жертви Холмщини, Лемківщини, Надсяння, операції "Вісла", а також ширший контекст антиукраїнської політики міжвоєнної Польщі.

Поляків не цікавить історична правда. І однією із причин небажання знати правду є, на мою думку, старе підсвідоме зневажливе ставлення до українців. Яке тепер вже накладається на нову емоцію настороженого побоювання. Бо ці українці зуміли зупинити неймовірно потужну російську армію, перед якою самі поляки напевно би капітулювали.

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.

Питання, пов'язані з історією польсько-українських взаємин 1942–1947 рр., є досить важкими для обох держав. Вони стали заполітизованими, тому опинилися осторонь всебічного вивчення, аналізу та пошанування. На поодинокі голоси дослідників і дані з оригінальних документів державні діячі, медіа та громадськість, все менше звертають увагу. На противагу їм прийшли пропагандистські лозунги, заклики, статті, фільми та інші наративи насаджені зі сторони. Не винятком є ситуація довкола колишнього села Пужники, що до 1949-го існувало на півдні Тернопільської області.

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

Найбільшою помилкою було б нині розпочинати розмови про напрацювання єдиного бачення спільної минувшини. В українців та поляків є різне сприйняття історії, передовсім, таких трагічних подій як Волинська трагедія. Тому оптимальним і для Києва, і для Варшави було б визнання цього факту. Це дозволило б уникнути суперечок довкола болісних сторінок минулого і створити ситуацію, коли справді минуле не заважало б побудові спільного успішного майбутнього

Сьогодні виповнилося 74 роки від знищення українського села Сагрині, що на Холмщині у Грубешівському повіті. Того дня польська Армія Крайова та Селянські Батальйони жорстоко вбили 610 українців, відомих по іменах, а орієнтовно – навіть 700-800. Різанина в Сагрині була частиною більшої антиукраїнської операції.