В Україні продовжують досліджувати літературно-мистецьку періодику ХХ століття

Культурно-видавниче медіа «Читомо» продовжує реалізовувати проєкт «Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття. Частина ІІ». Це продовження проєкту про літературно-мистецькі журнали, що виходили в минулому столітті на території України або в діаспорі за участі вихідців з України.

Про це "Історичній правді" повідомили в "Читомо".

 

Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду і спрямований на вивчення знакових періодичних видань, що пов'язані з літературою і мистецтвом XX століття, які виходили на території України або в діаспорі за участі вихідців з України.

Усього в межах спецпроєкту будуть опубліковані 14 науково-популярних лонгрідів, створених експертами з різних галузей культури та мистецтва про знакові літературно-мистецькі часописи XX століття. Рідкісні номери видань будуть оцифровані і викладені у вільний доступ.

Новинкою цьогорічного проєкту стане випуск друкованого альманаху, що поєднає лонгріди-дослідження минулого і цього років.

"У цифрову добу друковані журнали починають видаватися раритетом. З вулиць зникають кіоски з паперовою пресою, сучасні друковані часописи, особливо літературно-мистецького спрямування, в Україні можна, на жаль, полічити на пальцях. Водночас у ХХ столітті ретранслятором тогочасних трендів, відкривачем нових імен та жанрів літератури та мистецтва, була друкована періодика.

Особливо вражає їхнє тематичне розмаїття й масштаби. Наприклад, складно повірити, але україномовний журнал про кіно й кіноіндустрію у 20-х роках минулого століття був бестселером і виходив накладом у 30 тисяч", – коментує співкураторка проєкту Оксана Хмельовська.

 

Серед журналів, які опрацюють та оцифрують цього року: "Сяйво" (1913-1914), "Театральне мистецтво" (1922-1925), "Перець" (з 1922 і до сьогодні як електронний), "Бібліологічні вісті" (1923-1931), "Музика" (з 1923 і до сьогодні), "Нове мистецтво" (1925-1930), "Всесвіт" (1925 і до сьогодні), "Молодняк" (1927-1937), "Літературний ярмарок" (1928-1930), "Мистецтво L`Art" (1932-1936), "Назустріч" (1934-1938), "Архітектура Радянської України" (1938-1941), "Наша культура" (1951-1953), "Нові поезії" (1959-1971).

Водночас, щоб підкреслити важливість залучення літературної та мистецької періодики минулого до сучасних культурних процесів, українські експерти оцінять сучасний стан друкованої мистецької та літературної періодики. Такі дослідження дозволять порівняти практики минулих десятиліть з теперішніми, простежити зміни у видавничих процесах й окреслити виклики, що постали перед аналоговими медіа у добу диджиталізації. 

 

"Цікаво спостерігати, як друковані часописи, особливо, культурно-мистецького спрямування, "переживають" віяння цифрової доби і все ж залишаються на радарах культурного простору. Наприклад, журнали "Критика", "Українське мистецтво" та "Всесвіт", які були засновані у час до масового розповсюдження інтернету, досі видаються у паперовому вигляді.

Водночас деякі журнали переформатовуються. Як-от "Театрально-концертний Київ", що востаннє вийшов друком у 2018-му році, а згодом отримав грант від Українського культурного фонду на створення власного інтернет-ресурсу", – розповідає співкуратор проєкту Олександр Мимрук.

 

Також у межах проєкту "Екземпляри" будуть досліджені сучасні українські зіни як явище постдиджитальної практики, закоріненої у традицію паперової періодики.

Видання "Читомо" уже опублікувало перші матеріали, створені у межах цьогорічного проєкту:


Сам проєкт 4 вересня презентували на IV Міжнародному книжковому фестивалі Book Space. А у межах 28 Book Forum відбулася дискусія представників та представниць українських онлайнжурналів про літературно-мистецьку періодику в сучасному цифровому світі.

Детальніше про проєкт – за лінком.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.