У Детройті відновлено могилу старшини Армії УНР

На цвинтарі Евергрін у Детройті (США) розчищено від землі два надмогильні пам'ятники - старшини Армії УНР Миколи Янова та його дружини, сестри-жалібниці Армії УНР Ніни

Про це повідомив головний редактор Історичної правди Вахтанг Кіпіані на своїй фейсбук-сторінці.

 

"Ми це зробили. Разом з Andriy Pereklita у буквальному сенсі відкопали дві важливі плити на цвинтарі "Евергрін" у Детройті. Старшина Армії УНР Микола Янів і його дружина Ніна - сестра-жалібниця українського війська" - йдеться у дописі.

Янів Микола (26.11.1893 – 13.02.1977) – підполковник, начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Закінчив Іркутське військове училище (1915), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

Наприкінці 1917 р. – помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові. З початку 1918 р – сотник Вільного  Козацтва Чернігівщини. З квітня 1918 р. – ад'ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. – ад'ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З 15.12.1918 р. – начальник штабу цієї дивізії. У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР.

23 жовтня 1920 р. прибув від санітарного інспектора до Штабу Дієвої армії УНР і призначений на посаду діловода нагородної частини Інспекторського відділу Штабу Дієвої армії УНР.

У 1920 р. – начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Станом на 27.03.1921 р. перебував у таборі інтернованих м. Петраків, Польща.

У 1920–1930-х рр. жив на еміграції у Калішу.

У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. – до США.


Янова-Мандрикіна Ніна Петрівна (? - 25.10.1964) - сестра-жалібниця Армії УНР, дружина полковника Миколи Янова. Донька Голови Управи Чернігова Петра Мандрикина. Працювала у Рівенському військовому шпиталі в м. Чернігові, потім у Другому польовому шпиталі в Армії УНР.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.