Сьогодні на сніданок мали рибу, але значно більше втіхи приніс інший результат ловів, розкритий мікроскопом Аткінсона. Він відкрив кількох нових паразитів і забезпечив себе роботою на тривалий час

Розпланував на зиму серію лекцій; усі захоплені цим задумом, має бути надзвичайно цікаво обговорити так багато різних тем зі знавцями. У нас тут зібралися люди небувалого розмаїття талантів та навичок; важко навіть уявити собі товариство із настільки різношерстим досвідом. В одній хатині зібраний досвід з усіх країн та всіх кліматів! Що за пістряве зборище знань!

Запровадили посаду нічного вартового, переважно для спостереження за південним сяйвом, як дотепер було ледве видно. Споглядач має озирати щогодини або частіше, якщо щось можна побачити. Йому дозволено мати какао та сардини з хлібом і маслом

І далі стоїть страшна негода. Весь день вітер дме 30-40 миль на годину; сильно мете сніг, а звечора він іще й падає. Чекаю на нагоду повернутися до Гат-Пойнту з допоміжними припасами. Ввечері послали туди сигнальну ракету, сповіщаючи, що ми успішно дісталися до табору; вони пустили ракету у відповідь.

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.

Так, так, фортуна до нас не надто прихильна. Цей місяць залишить по собі сумні спогади. Та все ж могло б бути і гірше. Тривала негода – випробування для нашого духу. Та все ж ми досить зручно влаштувалися в хатині, і, коли нам чогось і бракує, то тільки фізичних навантажень, таких необхідних, коли потураєш своєму апетиту.

Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев’яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

Спершу було досить світло, а тоді ставало темніше, аж поки ми заледве бачили під ногами. Собаки стали виказувати ознаки втоми. Десь за півтори години від початку руху натрапили на туманно окреслені витиснуті кряжі. Ми бігли поряд із саньми. Раптово Вілсон вигукнув: "Тримайтесь за сани" і я помітив, як він пірнув ногою у розсілину. Я заскочив у сани, але геть нічого не бачив. Наступної миті вся упряжка вже потопала: парами, як і йшли, вони зникали з-перед наших очей, борсаючись у спробах знайти опору.

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Хуртовина – протест Природи. Розколина – западня Природи, похмура пастка на необачного; жоден мисливець не розставить сильця так досконало: мостик з легкого хвилястого снігу не виказує жодних ознак прихованої загрози. Ні людина, ні тварина не вгадає її розташування, поки не провалиться, а тоді викарабкується, намагаючись знайти точку опори на обриві.

Ми побачили за чверть милі на північ якийсь темний предмет. Я пройшовся туди і виявив, що то верхівки двох наметів, похованих більше, ніж наполовину. Мабуть, це намети Шеклтона. Поміж ними спав полинялий імператорський пінгвін. Брезент на одному з наметів ніби неушкоджений, а з другого наполовину зірваний

На вечерю мали тюленячі котлети, зготовані так вправно, що їх і не відрізнити від найкращих яловичих котлет. Я сказав двом, що то яловичина, і вони ні словом не виявили сумнівів, допоки я не просвітив їх: тільки після того, як кожен з’їв по дві штуки. Це вперше я куштував тюленину, не відчуваючи її виразного присмаку. Але навіть її власний смак прийнятний у руках нашого кухаря – він просто неперевершений.

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після