Щоденник Скотта: повернення із довгої експедиції

Наближаючись, ми стали помічати схожість із нашим старим Льодовиковим язиком поблизу Еребуса, і врешті-решт помітили на ньому прапор; раптово нам спало на думку, що цей уламок, мабуть, і справді відірвався від старого Льодовикового язика поблизу Еребуса. Авжеж, так воно й було; ми розбили табір біля його зовнішнього краю, залізли на нього і виявили там залишений Кемпбеллом склад корму та ряд кілків, вбитих як дороговкази для поні на осінь.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Неділя, 10 вересня

Цілий тиждень від попереднього запису в щоденнику. Це велике недбальство з мого боку, але я весь час був зайнятий розробкою докладних планів на південну мандрівку. Радий сказати, що з ними нарешті покінчено; кожну цифру перевірив Боверс – його допомога просто неоціненна. Якщо мотори працюватимуть успішно, ми без усяких труднощів дістанемось до глетчера, а якщо вони підведуть, ми все одно при сякій-такій удачі туди доберемося.

Щоб повести звідти вперед три загони по чотири людини, знадобиться неабияка завбачливість, але з нею тільки щось дуже серйозне зможе перешкодити нам досягнути мети. Я спробував взяти до уваги усі, в межах розумного, можливі нещастя і так організувати партії, щоб усі були до них готові. Боюсь сильно радіти, але, враховуючи всі обставини, шанси в нас мають бути гарні.

Тварини в чудовій формі. День у день поні все кращають в міру того як збільшується час вправ, а здоровий твердий корм зміцнює їхні м'язи. Це вже зовсім не ті тварини, з якими ми ходили на південь торік, а дати їм іще місяць занять – і всі вони будуть готові легко тягнути відведені їм вантажі. Однак нам не можна втрачати жодного із десяти, тож завжди залишатиметься тривога, що той чи інший випаде з обойми, не встигнувши виконати свою роботу.

Е.Р. Еванс, Форд і Ґран зранку в суботу вирушили до Кутового табору. Сподіваюсь, знайдуть його без проблем. Того ж дня по обіді Мірз і Димитрій повернулися з Гат-Пойнту – собаки навдивовижу здорові і сильні, але Мірз каже, що в регіоні зовсім нема тюленів, а оскільки вирушав він, щоб наробити тюленячого пеммікану, то лишатися довше сенсу не було.

Я дозволяю йому чинити, як заманеться, тільки в загальних рисах окреслив завдання, яке він має виконати. Хочу, щоб він доставив 14 мішків фуражу (130 фунтів кожен) до Кутового табору до кінця жовтня і був готовий стати до допоміжної роботи одразу після партії з поні – нескладна задача для його здорових собак.

 

Із усіх обнадійливих знаків щодо майбутнього найпримітніший – здоров'я і дух наших людей. Неможливо навіть уявити більш міцносиле товариство, жодної слабкої ланки нема серед тих дванадцятьох достойників, яких я обрав для просування на південь. Усі вони вже мають досвід санних мандрів і зв'язані між собою узами такої дружби, рівних якій ці місця ще не бачили.

Завдяки цим людям, а особливо Боверсу та петті-офіцеру Евансу, не залишилося жодної дрібнички у нашому спорядженні, яка б не була підібрана з надзвичайною дбайливістю та з урахуванням пережитого досвіду.

Добре нарешті бути в такому становищі, коли раз у раз перевіряєш факти та цифри, але не знаходиш у них жодної хиби і не передбачаєш жодних труднощів.

На мотори я не покладаюся – в нашому випадку це серйозна заява, – але якщо вони працюватимуть добре, то наша найперша задача – досягнути глетчера – буде доволі легкою. Окрім цієї підмоги, я ще дуже сподіваюсь, що ці машини матимуть певний успіх і виправдають час, гроші та розумові зусилля, витрачені на їхнє спорудження.

Я й досі впевнений у можливостях моторової тяги, хоча й розумію, що не можна покладатися на неї на нинішньому етапі розвитку, коли вона ще недовипробувана; а втім приємно відзначити, що моя точка зору найобережніша з усієї партії.

Дей цілковито переконаний, що зможе зайти далеко і готовий прийняти значно важчий вантаж, ніж я йому дав. Лешлі, здається, має трохи сумнівів, але загалом покладає надії. Кліссолд буде четвертим у моторовій партії. Я вже згадував про його здібності у роботі з механікою. У нього величезний досвід із моторами і Дей дуже радий мати такого помічника.

Минулого тижня мали дві лекції: перша від Дебенема, присвячена загальній геології, де окрему увагу було приділено структурам нашого регіону. Лекція допомогла мені прояснити деякі речі стосовно гнейсових скельних порід, пісковику Бакена (Пісковик Бакена названий так, бо його вперше виявила експедиція "Дискавері" у висотах Бакен. Саме слово "бакен" означає плавучий застережний знак, схожий на буй – І.С.) та інтрузій долериту. Думаю, коли досягнемо південної землі, цілком зможемо здійснювати гарні польові спостереження.

 

Науковці докладають усіх зусиль, щоб зробити лекції цікавими, і завели звичай ілюструвати їх слайдами з наших власних фотографій, з книжок чи малюнків лектора. З цим звичаєм лекції стають цікавішими, однак доповідачу дістається менше зауваг. Другу лекцію на тижні дав Понтінг. Запасам картин у нього, здається, нема кінця-краю; всю зиму вони були для нас невичерпним джерелом розваги. Лекції його подобаються усім, і всі на них приходять.

Цього разу він показав картини Великого муру та інших приголомшливих пам'яток північного Китаю. Понтінгу завжди вдається докладно описати повадки та звичаї народів тих країн, до яких він мандрував; у п'ятницю він розповів нам про китайські ферми та індустрії, про соколине полювання та інші види спорту, найхимерніший з них – забава із летючими голубами, до хвостових пер яких прикріпляють еолові дудки, що свистять при польоті.

Понтінг був би чудовим надбанням для нашої партії, навіть якби займався тільки лекціями, але і його цінність як живописця подій щодня стає дедалі очевиднішою. Жодна виправа ще не була так детально проілюстрована, єдиний клопіт полягатиме у тому, щоб обрати із безлічі знімків, зроблених його камерою; але при цьому зовсім немає поспіху: він дуже рідко вдовольняється першим же знімком, а подеколи потрібно п'ять-шість пластин, щоб задовольнити нашого вибагливого митця.

Такий підхід до роботи був би ще більш разючим, якби тільки він не був спільним для всіх тутешніх працівників; здається, ніби сам демон неспокою жене їх до праці: немає серед них жодного, хто не докладав би усіх зусиль, аби досягнути якнайкращих результатів у своїй справі.

Справи йдуть чудово, куди не глянь. Якщо південна мандрівка вдасться, то ніщо, навіть черговість на полюсі, не завадить цій експедиції вважатися однією з найважливіших в історії полярних регіонів.

У п'ятницю Черрі-Гаррард випустив другий том СПТ, помітно кращий за перший. Бідоласі Черрі довелося попітніти над редакторською статтею, але зусилля його виправдані; решта ж текстів написані у значно легшій манері: Тейлор знову зробив найбільший внесок, цього разу аж занадто великий; Нельсон підкинув веселу гумореску; ілюстрації просто чарівні – доказ надзвичайної майстерності Вілсона. Гумор, звісно, внутрішній, але я дійшов до висновку, що для популярного журналу іншого й не треба.

Погода останнім часом не надто добра, але й не настільки погана, щоб завадити вправам.

 


Четвер, 14 вересня

Знову перерва у записах. Був страшенно зайнятий: доопрацьовував плани на південну мандрівку, отримував настанови щодо фотозйомки та готувався до ходки на захід. Вчора поділився "південними планами"; усі захоплені і сходяться на думці, що з такою підготовкою ми витиснемо максимум з наших ресурсів. Хоча всі взялися старанно мізкувати над різними аспектами питання, та все ж ніхто так і вигадав, що ще можна покращити. Схоже, всі цілком впевнені у нашому задумі, лишилося тільки втілити його.

Прослухали останні лекції сезону. У понеділок Нельсон дав цікаве стисле зведення щодо біологічних питань, простеживши еволюційний розвиток життєвих форм від найпростіших одноклітинних тварин.

Сьогодні ввечері Райт узявся розповідати про будову матерії, врахувавши останні ідеї Кавендіської лабораторії: тема складна, але все ж можна скласти уявлення про напрямки роботи видатних фізиків, про їхні цілі та засоби досягнення тих цілей. Райт схильний пояснювати матерію як швидкість; Сімпсон поділяє думку Дж. Дж. Томсона, який наголошує, що сила тяжіння ще не пояснена.

Ці лекції були для нас справжньою розвагою, і можна було б побиватися, що вони завершились, якби на то не було такої гідної причини.

Сподіваюсь під час південної мандрівки досягнути кращих результатів у фотографії, ніж мав донині – з таким наставником, як Понтінг, це має бути легко. Заради хороших знімків він готовий долати труднощі не тільки із власною роботою, але й із роботою інших – такий вже він гарний товариш.

Сьогодні випробував кольоровий екран – це надзвичайне доповнення до наших можливостей.

Завтра Боверс, Сімпсон, петті-офіцер Еванс і я вирушимо на захід. Хочу ще раз поглянути на глетчер Феррара, виміряти віхи, встановлені торік Райтом, оновити враження від санних походів (технічні деталі легко забуваються) і врешті-решт з'ясувати, на що здатні наші камери. Я ще не вирішив, як довго триватиме наша ходка і куди саме ми підемо; ця невизначеність має свій чар.

Тиждень був погожий, але температура залишається сильно нижче двадцяти, а сьогодні взагалі впала до -35º. Не здивуюся, якщо на нас чекає похолодання.


Впродовж двох тижнів Скотт буде у мандрівці на захід і не вестиме щоденник.


Неділя, 1 жовтня

У четвер повернулися з неймовірно приємної та повчальної весняної мандрівочки, нас не було тринадцять днів від 15 вересня. Покрили 152 географічні милі на санях (175 статутних миль) за 10 днів ходу. Несучи частину припасів західного відділу, з якими наш вантаж становив 180 фунтів на людину, ми за 2,5 дні дісталися до Баттер-Пойнту (28,5 геог. миль).

 

Все дуже зручно; подвійні намети – чудове надбання. 16-те: прекрасний день десь до 4 по обіді, потім холодний південний вітер. Нахапались обморожень. Поверхня так собі; чимало кучугур пухкого снігу, в яких сани ставали сторчма. На цьому боці протоки, здається, снігу значно більше; цікаво: менше вітру.

Боверс наполягає, що сам робитиме всю таборову роботу; він просто диво. Ніколи ще я не бачив такого санного мандрівника.

Всюди в протоці поперечні заструги, найбільший – на S через E, інші на ESE, і вони становлять неабиякий інтерес: наст зораний довгими хвилястими лініями, а їх перетинають коротші хвилясті лінії. Створюється такий собі ефект "ялинки".

Склавши додатковий вантаж, ми піднялися на льодовик Феррара; ліворуч дивна низька підошва припаю без припливових тріщин, морська крига вкрита тоненьким шаром снігу. Стаємо дедалі зугарнішими. Боверс – просто скарб, Еванс такий же. Сімпсон швидко вчиться. Таборове життя мені до смаку, за винятком потреби виходити вночі! минулої ночі тричі. Випробували носові прищіпки та захист для обличчя, йдучи весь день проти вітру.

19-го дістались до Соборних скель. Там знайшли віхи, які Райт розставив по льодовику, і витратили решту дня та все 20-те на те, щоб точно визначити їхнє розташування. (Морозний вітер з льодовика дужчає. Попри це, Боверс порається з теодолітом. Дивовижна людина. Не знаю, хто б іще був здатен так довго працювати з голими пальцями. Мої пальці не витримують і кілька секунд.)

Відзначили, що рух був, і приблизно визначили – на 30 футів. (Старий льодовик Феррара виявився жвавішим, ніж ми думали.) Звівши докупи цифри, виявили, що рух різниться від 24 до 32 футів на різних віхах – і це за 7,5 місяців.

Це надзвичайно важливе спостереження, вперше засвідчено рух берегових льодовиків; він більший, ніж я очікував побачити, та все ж досить малий, щоб підтвердити правильність думки про відносний застій. Ми з Боверсом використали на льодовику чимало пластин та плівок, вийшло дуже непогано, а це значить, що маємо впоратись із камерою під час південної мандрівки.

21-го спустилися з льодовика і розбили табір з північного боку підошви. (Здавалося, що у протоці шторм; над Еребусом купчаста хмара і китоподібні. Час від часу ніби шторм над Лістером (Лістер – найвища вершина хребта Королівського товариства, названа на честь хірурга Джозефа Лістера – І.С.) і несе сніг з вершин; але у нашій Щасливій долині погода усміхається. Схоже, це її улюблене місце.)

 

Звідтіля ми виходили на пробіжки узбережжям в наступні дні: спускалися до Нової гавані і піднімалися на морену, вимірювали кути та збирали зразки порід. На мисі Бернаккі ми знайшли багато чистого кварцу in situ (In situ (лат.) – на місці, на своєму місці), а в ньому – жилки мідної руди. Я добув зразок із двома чи трьома великими грудками міді. Це перша знахідка мінералів, яка вказує на можливість розробки.

Наступного дня ми запримітили довгу низьку крижану стіну і спершу прийняли її за довгий Льодовиковий язик, що тягнеться від суходолу до моря. Підійшовши ближче, ми побачили на ній темну мітку. Зненацька нас осяяло, що це язик, який відірвався від землі, і ми попрямували до нього, ніби впізнаючи знайомі риси.

Наближаючись, ми стали помічати схожість із нашим старим Льодовиковим язиком поблизу Еребуса, і врешті-решт помітили на ньому прапор; раптово нам спало на думку, що цей уламок, мабуть, і справді відірвався від старого Льодовикового язика поблизу Еребуса. Авжеж, так воно й було; ми розбили табір біля його зовнішнього краю, залізли на нього і виявили там залишений Кемпбеллом склад корму та ряд кілків, вбитих як дороговкази для поні на осінь.

Отже, тут міцно засів величезний уламок, що в березні відірвався від Льодовикового язика, величезна смуга завдовжки з дві милі, яка описала півколо, так що колишній західний край тепер дивиться на схід. З огляду на велику кількість тріщин у цій крижаній брилі, вражає, що навіть після морської подорожі вона залишилася цілісною.

А ми ж навіть навіть збиралися ставити хатину на цьому язику. Яку шалену пригоду пережили б тоді її мешканці! Язик, який був за 5 миль на південь від мису Еванса, тепер за 40 миль на WNW від нього.

Від Льодовикового язика ми рушили далі на північ. 24-го, якраз перед тим, як на нас опустився туман, дійшли до острова Данлопа і оглянули північну ділянку узбережжя, яке тут робить вигин.

Острів Данлопа безсумнівно був колись під водою. Ми знайшли там правильну терасу, всіяну круглим, відшліфованим водою камінням; її висота 65 футів. Побувавши на острові, ми стали легко помічати такі самі тераси на березі; в одному місці знайшли відшліфоване водою каміння на висоті понад 100 футів над рівнем моря. Ледь не всі ці камені ератичні і, на відміну від звичайної пляжної гальки, їхні нижні краї, поховані під землею, залишилися кутастими.

 

На відміну від околиць льодовика Феррара та Нової гавані, узбережжя на північ від мису Бернаккі тягнеться чередою округлих бухт, розмежованих низькими крижаними стінами. На мисах та в місцях неправильної форми назовні проступають гнейсові скельні породи та морени – ціла вервечка цікавих місць, де можна пошукати геологічні зразки.

За цією смугою тягнеться довге пагорбкувате снігове плато, що м'яко спускається до узбережжя; за ним знову ряд гірських хребтів, прорізаних глибокими долинами. Наскільки ми простежили, ці долини ніби променями розходяться від вершини, з якої починається льодовик Феррара.

Коли наближаєшся до узбережжя снігова "скатертина" на передньому плані відрізає все більше і більше внутрішніх вершин, а внутрішні долини неможливо добре розгледіти навіть з віддалі. Дослідити їх із льодовикової шапки – одна із задач західного відділу.

Я й уявити не міг, що весняна мандрівка складатиметься так приємно.

По обіді 24-го ми розвернулися і, покривши майже одинадцять миль, отаборилися зсередини Льодовикового язика. Після обіду 25-го ми взяли прямий курс на мис Еванса і ввечері розбили табір далеко в протоці. Боверс взяв пеленг з нашого обіднього табору, а я зняв фотографічну панораму, сильно перетриману.

26-го ми пройшли тільки 2,5 милі, бо нас накрила сильна хуртовина. Ми йшли проти неї: це вперше я спробував іти в хуртовину; задача не з неможливих, але через опір вітру поступ був надто повільний. Вирішив стати табором, коли пройшли дві милі. Встановити намет – той ще клопіт, але нам це таки вдалося; довелось добряче попрацювати мітлою, щоб очистити нутро від снігу.

Обачність та додаткове пальне допомогли нам пережити сніжну частину хуртовини із найменшим на моїй пам'ять накопиченням снігу, тож досвід допомагає нам всюди і в усьому. Хуртовина тривала 27-го і 28-го – то видались найгірші дні нашої ходки. Нам в лице став дути гострий морозний вітер. Хоча він поступово дужчав, ми все одно уперто йшли вперед, час від часу зупиняючись, щоб відігріти свої відмерзлі обличчя.

Тільки о другій годині ми змогли знайти годяще місце під торосом для обіднього табору. Втома від затягнутого переходу найбільше відбилась на Сімпсоні, який відморозив собі все лице – воно й досі вкрите пухирцями. Поки ми сиділи в наметі, почало мести сніг і ми знову опинилися у погодні пастці. О третій замет ущух і ми рушили далі під тим самим жорстким вітром; тоді я помітив зловісну жовтувату пляму на південних схилах Еребуса і збагнув, що наближається ще одна завірюха.

 

Я по-дурному понадіявся, що вона нас омине, і продовжив рух, аж поки раптово Неприступний острів зовсім не зник. Тоді ми поквапились до попереднього табору, але нас уже підхопила хуртовина. Під ударами снігу виявилось неможливо встановити внутрішній намет, тож довелося його від'єднати.

Багато часу ми витратили, щоби поставити зовнішній намет, але зрештою це було зроблено завдяки Евансу та Боверсу. Довелося ризикнути відмороженням пальців і чимдуж вхопитися за намет: дюйм за дюймом закріпили його, і то в непоганому темпі, коли враховувати обставини. Випили какао і стали чекати. О 9 вечора мести сніг перестало, а нас уже так ним замело, що ми вирішили піти вперед, незважаючи на вітер.

Ми прибули о 1:15 по опівночі, напівмертві. Вітер не послабився ні на мить, незмінно стояла температура близько -16ºF [-26,7ºC], а 21 статутна миля, яку ми пройшли за день, закарбується в пам'яті як одна з найнапруженіших на нашому досвіді.

За винятком останніх кількох днів, наша весняна ходка видалась приємною настільки, що я вважав таке неможливим. Температура була не те, щоб і високою: -40ºF [-40ºC] коло гирла льодовика Феррара і впродовж всього часу коливалася від -15º [-26,1ºC] до -40º. Звісно, це значно вище, ніж було б на Бар'єрі, але сама по собі температура не гарантує особливого комфорту.

Покращити ці умови ми змогли завдяки досвіду. Використали на третину більше пального, ніж влітку. Завдяки цьому, а також подвійному намету, в нас була затишна годинка після сніданку та вечері, коли можна було висушити шкарпетки і всяке таке, щоб потім вдягати їх із комфортом. Одразу після розбивки табору ми змінювали взуття, таким чином зберігаючи ноги в теплі всю ніч.

Спальники майже весь час возили розкритими на санях. Хоча від сонця користі майже нема, я вважаю, що такий спосіб має переваги навіть у найлютіший мороз: так ми однозначно тримали їх вільнішими від вологи, ніж якби вони вдень лежали скрученими. На внутрішньому наметі намерзає чимало криги, і я не бачу простого способу цьому запобігти.

Завдяки цій подорожі я можу дати пораду геологічному відділу, як краще дістатися до Гранітної бухти: вздовж берега, де крига переважно захищена від усякого тиску ланцюгом осілих на мілину айсбергів. За ними багато цьогорічної витиснутої криги впереміш із рештками старого розбитого паку, які інколи сягають аж виступів суходолу. Іти по такій кризі важко, як ми це з'ясували на зворотньому шляху. За цим поясом ми проминали ділянки неправильної форми, де крига, замерзла у пізніші періоди, була сильно скрючена. Загалом це свідчить про тенденцію криги ущільнюватись вздовж берега.

 

Ми успішно досягнули цілей нашої маленької ходки, але найбільше джерело втіхи для мене – усвідомлення того, що зі мною в південній мандрівці будуть такі люди, як Боверс і п.о. Еванс. Навряд чи колись у цьому ділі були люди, більш стійкі та вправні із саньми. Боверс – маленьке чудо. Тепер мені ясно, чим він себе проявив під час жорстких випробувань відділу Крозьє.

Попри те, що повернулися ми пізно, дуже скоро всі вже були на ногах і швидко переповіли мені всі новини. Е.Р. Еванс, Ґран і Форд повернулися з мандрівки до Кутового табору наступного дня після того, як ми пішли. Їх не було шість ночей, чотири з яких вони провели на Бар'єрі у дуже суворих умовах: в одну ніч температура сягнула аж -73ºF [-58,3ºC].

Радий, що Кутовий табір гарно зберігся; в кількох місцях навіть було видно торішні стіни для поні. Тепер можна не перейматися тим, чи вдасться знайти Однотонний табір.

У мандрівці Форд сильно відморозив руку. Я роздратований, адже це свідчить про нехлюйство з його боку; на додачу, є велика імовірність, що він втратить кінчик одного пальця, а якщо це станеться або якщо рука зцілюватиметься повільно, то Форд не зможе піти із Західним відділом. А замінити його ніким.

Е.Р. Еванс у повному порядку, так само і Ґран.

Поні виглядають чудово і про них кажуть, що всі дуже моторні.



Середа, 3 жовтня

Пережили період жахливої погоди. У п'ятницю – наступного дня після повернення – погода стояла дивовижна: можна було навіть подумати, ніби вже почався грудень, а недосвідчений відвідувач задавався б питанням, чого це ми досі не рушили на південь; відповідь прийшла в суботу: вітер дув сильно і безрадісно; в неділю стало ще гірше – пішов густий сніг, і весь понеділок ним замітало.

Хатина загрузла в снігу найглибше за весь час; за кожною купою ящиків – величезні кучугури снігу, всі наші стежки стали на фут вищими; але при всьому цьому снігу на скелях поменшало. Це тому, що він уже почав помітно танути. Вілсон каже, що перші ознаки відлиги помітили 17-го.

Вчора погода поволі поліпшилась, а сьогодні вже знову тепло і ясно. До сьогоднішнього ранку, виходить, із восьми останніх днів був тільки один погожий.

 

Е.Р. Еванс, Дебенем і Ґран пішли у п'ятницю зранку до Голови Турка. Еванс – заміряти кути, а Дебенем – геологізувати; майже весь цей час вони просиділи у наметі, та все ж спромоглися і трохи попрацювати. Вчора ввечері Ґран повернувся за додатковими харчами і знову вирушив сьогодні зранку, Тейлор на день долучився до нього. Щойно Дебенем повернувся за їжею.

Він безмірно радий з того, що знайшов дзеркало ковзання (Дзеркало ковзання – гладка, відполірована і покрита борознами поверхня гірських порід, що виникла при терті тектонічних блоків, які ковзають вздовж площини розлому – І.С.) у розломі в лаві на Голові Турка.

Це незвичне для вулканічних порід явище і воно доводить, що породи ці дуже древні. Він наробив купу фотографій і страшенно задоволений своїми геологічними спостереженнями. Він збирає численні докази того, що вулканічні збурення тут не залежать від Еребуса, а можливо, і взагалі з'явилися раніше за нього.

Мірз уже понад тиждень на Гат-Пойнті; схоже, зараз там тюленів удосталь. Димитрій приніс листи у п'ятницю і пішов назад у неділю. Прекрасний хлопчина, дуже розумний.

Понтінг тим часом проробив дивовижну кінематографічну роботу. Завдяки моєму захопленню фотографією ми з ним дуже зблизились і я зрозумів, яка це чудова людина; як би важко не було, він завжди допоможе і напоумить, а запал до власної роботи в нього просто незгасний.

Результати в нього виходять надзвичайні; і якщо йому вдасться зробити усе запрограмоване, то в нас буде така кінематографічна і фотографічна колекція, якої експедиції ще не бачили.

Новина, і то дуже серйозна. Аткінсон каже, що Єгу ще надто слабкий, аби тягти вантаж. Він і на кораблі почувався погано, а перепливши з корабля на берег, взагалі ледь не здох; це один із тих поні, яких повернув Кемпбелл.

Усю зиму він ішов на поправку, навіть Отс дивувався його одужанню; він гарно виглядає і гарно їсть, хоча й має недоладну статуру порівняно з іншими тваринами. Я не розраховував, що він довго протягне, але, якщо він підведе вже на самому старті, це буде важким ударом. Боюсь, халепи з поні тільки починаються.

 

Отсу завдає чималих клопотів Крістофер: той зовсім не зрадів у неділю, коли його запрягли; сьогодні він знову вирвався і помчав собі по крижині.

У таких випадках Отс рішуче суне за ним, за кількасот ярдів від стайні обходить його і обережно підкрадається; тварина придивляється до нього пару хвилин, а тоді знову дає драла. Коли обидвоє втомлюються від цієї забави, Крістофер спокійно зупиняється коло дверей стайні.

Якщо ще не надто пізно, тоді його запрягають у сани, але зробити це можна, тільки зв'язавши йому передні ноги; тільки коли він уже в збруї та прострибав кілька кроків на трьох ногах, – тільки тоді йому дозволяють скористатися четвертою. З ним буде важко, але це добрий сильний поні, який послужить гарну службу.

Дей покладає все більші надії на мотори. Він той ще винахідник: виготовив нові валки із наданих Мірзом дубових балок, використовуючи моторчик Сімпсона як токарний станок. Можливо, мотори нас і виручать. Займаюсь розробкою настанов і розпоряджень на майбутній сезон для корабля, берегової станції та санних відділів. Багато ще треба зробити і багато, дуже багато – записати.

Час просто летить, а сонце поволі здіймається в небеса. За сніданком, обідом і вечерею тепер насолоджуємося сонячним світлом, та й ночі вже зовсім не темні.



[НОТАТКИ НАПРИКІНЦІ ТОМУ]

"Через свою природну невгамовність вони постановили, що зобов'язані іти вперед за всякої погоди", – "Шлях пілігрима" .

"За що вхопитись в сірій цій імлі,

Що стелиться примарно по землі?"

Гарячка чесності у гострій формі!!

"У космічній пустоті

Заплітаються світи.

А людські серця прості,

їм якій служить меті?

Де самотній цій істоті

Місце в безмірі природи?"

Ф.Т. ПАЛҐРЕЙВ

 

Для людини, яка мріяла дістати конкретну (літературну) славу і завдяки ній здобути шану серед сильних світу цього, це дуже корисний, хоча й тяжкий урок – опинитися поза межами вузького кола осіб, котрі визнають його прагнення, і виявити, наскільки нікчемними за межами цього кола є всі його здобутки і домагання.

Він може програти від нестачі навичок чи міці, але в глибині своєї похмурої душі він заприсягнувся, що ніколи не програє від нестачі духу.

"Будь-який міцний зв'язок між людьми ґрунтується на певному змагальному елементі або ж посилюється ним", – Р.Л. СТІВЕНСОН.

"Кожна звичайна розмова – то свято хвастощів", – Р.Л. СТІВЕНСОН.

"Ніхто й ніколи не говорить про краєвиди довше двох хвилин, а це наводить мене на думку, що в літературі їх занадто багато. Погода – це взагалі повний надир, насмішка над розмовою", – Р.Л. СТІВЕНСОН.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: поні схарпудились

Знову нещасний випадок! О першій годині Снетчер – один із трьох поні, залучених до укладання складу – прибіг із одним посторонком, весь у милі, а сани теліпалися позаду. Сорок хвилин по тому явився п.о. Еванс, його погонич, так само змилений; водночас прибув Вілсон зі своїм Ноббі, але це ще не вся історія.

Гульнара Абдулаєва: Як 200 років російської пропаганди вбили багатовікову спільну історію українців та кримських татар

“Хитрі мусульмани, які лише й хочуть Вас обдурити, забрати ваших жінок і худобу, пограбувати вашу землю, щоб продати в Османській імперії”. Саме такий збірний образ кримського татарина пропагований в українську свідомість вже протягом двохсот років. Чому пропагований? Нумо з’ясуймо.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Юрій Юзич: Пізнавальна історія про вихованця Пласту із Берестечка на Волині

У 1925 році із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа", поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан