"Етнографічна карта Буковини" Аркадія Жуковського

Найважливішу картографічну працю академіка Аркадія Жуковського, яку первісно було видано в Парижі в 1956 році як додаток до збірника "Буковина - її минуле і сучасне", – а насправді як одну з найважливіших його складових частин, – перевидано новим накладом нещодавно в Чернівцях.

 
Етнографічна карта Буковини І. Ністора та А. Жуковського, опублікованими в книзі В. Старика "Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914-1921"

До рук сучасного читача потрапляє не просто визначна пам'ятка української історичної та географічної науки, але й найголовніший аргумент тієї безкінечної дискусії щодо етнічної приналежності Буковини, яку століттями ведуть між собою українські та румунські політики. Дискусії дивної, бо навіть базовані на чітких та однозначних даних перепису Буковини 1910 року етнографічні карти Іона Ністора та Аркадія Жуковського кардинально відрізняються з усякого погляду.

Впродовж останнього століття світ чув і прислухався головно до аргументів румунської сторони та її головного речника Іона Ністора, котрий ще в 1918 році уклав та видав у Бухаресті свою працю "Етнографічна карта Буковини згідно з переписом населення 1910 року" як додаток до його полемічного трактату "Національна боротьба на Буковині з особливим врахуванням румунів і рутенів".

Ця книга починається із загальновизнаного твердження про те, що "Буковина є класичним краєм для етнографічних досліджень; рідко де в Європі можна зустріти на такій тісній смузі землі скупченими так багато відламків різних народів, як у цій прикордонній австрійській провінції". Однак буквально вже з наступних речень нас вражає у цій книзі не лише різкість ксенофобських нападок І. Ністора на адресу буковинських українців, але й ступінь свавільності інтерпретування ним даних перепису 1910 року, яка лежить уже в площині не наукової інтерпретації, але поза наукової фантастики.

Зокрема, Іон Ністор згідно зі своїми переконаннями розполовинив буковинських українців на два народи – рутенів (власне українців) та гуцулів, хоча перепис 1910 року фіксує на Буковині лише одну етнічну групу "Ruthenen" (українців). Позначивши на карті винайдених ним гуцулів кольором, майже тотожним до кольору, яким позначено "Juden" (євреїв), Ністор зорово зліквідував для не дуже уважного читача прадавні поселення українців у так званому Руському Довгопіллі, яке займає майже четвертину території Буковини.

Так само цілком свавільно і не спираючись на жодні документальні дані Іон Ністор вказує в кожному північнобуковинському селі наявність принаймні четвертини румунського населення, хоча перепис 1910 року і не зафіксував би у цьому селі жодного (!) носія румунської мови. Дані офіційного перепису населення Буковини не важили нічого супроти переконання Іона Ністора в тому, що православні українці насправді є буцімто українізованими румунами.

 
Етнографічна карта Буковини І. Ністора, опублікована в книзі В. Старика "Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914-1921"

Укладена в такий спосіб Іоном Ністором етнографічна карта Буковини, бувши розтиражованою багатотисячними накладами, стала сполучною ланкою між до австрійським минулим Буковини (де, як вважав Іон Ністор, українців майже не було, а були самі румуни) і її після австрійським майбутнім, в якому Ністор також не бачив місця для буковинських українців.

Ця сфальшована карта була одним з найважливіших аргументів, які представила на Паризьку мирну конференцію румунська делегація для підтвердження своїх прав на українську частину Буковини. Враховуючи наочність багатоколірної карти у порівнянні з нудними переліками населених пунктів у меморандумах української делегації, не підлягає сумніву роль цієї карти в тому, що рішення представників країн Антанти з буковинського питання випало саме на користь Румунії.

Симетричну відповідь Іону Ністору буковинська українська інтелігенція спромоглася дати аж через чотири десятиліття, коли на Заході зусиллями й коштом сотень буковинців вийшло друком епохальне видання "Буковина, її минуле і сучасне". Назва цієї книги виразно асоціюється за назвою націєтворчої поеми Тараса Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє", оскільки обидва твори ставили перед собою аналогічні завдання формування української національної спільноти.

Етнографічна карта Буковини Аркадія Жуковського набагато адекватніше відображає результати перепису населення Буковини 1910 року, вона не містить вифантазуваних етнічних груп, маніпуляцій кольорами чи груп "румунізованих українців" у румунських селах за зразком карти Іона Ністора.

Втім, ретроспективне ототожнення всіх носіїв певної мови з носіями однойменної модерної ідентичності (наприклад, всіх, хто розмовляв у 1910 році українською мовою, зараховано до українців, всіх носіїв румунської мови – до румунів тощо), а також вміщений на карті наративний ряд "офіційних переписів" 1930, 1910, 1900, 1880, 1851 та 1775 років, який є майже точним негативним відображенням такого ж ряду результатів "офіційних переписів" у праці І. Ністора, дозволяє нам віднести карту  Жуковського до тих же інструментів будування модерної української національної спільноти на Буковині, якою була карта Ністора для будування в краї модерної румунської національної спільноти.

Завершуючи аналіз етнографічної карти Буковини Аркадія Жуковського, В. П. Руденко, А. М. Пирогівська, автори монографії "Академік Аркадій Жуковський – український географ, картограф, енциклопедист". Чернівці, видавництво "Наші книги", 2018, зробили такі узагальнення:

1. Аркадієм Жуковським, при сприянні і допомозі доктора Д. Квітковського, вперше здійснена картографічна візуалізація національного складу населення Буковини у розрізі 341 громади на базі австрійського перепису населення 31 грудня 1910 року.

2. Отримані результати картографічної оцінки національного складу населення підтверджували, як констатував сам Аркадій Жуковський, "певною мірою правильний під етнографічним оглядом поділ Буковини на українську і румунську частини…"

3. Етнографічна мапа Буковини, безсумнівно, стала основою подальших картографічних досліджень, зокрема "Map of Ukraine" Володимира Кубійовича та Аркадія Жуковського (1984 р.), що характеризує українські етнічні території.

Етнографічну карту Буковини в Чернівцях можна придбати в Українському Народному Домі (вул. Я. Петровича, 2) або в книгарні "Букініст" (вул. Головна, 31). Карту також можна отримати Новою поштою, написавши в приватні повідомлення фейсбучної сторінки.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.