Українці, які захищали Францію

Це скеля у Провансі з відзнакою ОУН. З весни-літа 1940 року, коли тисячі українців пішли добровольцями у Французьку армію, щоб боротись із нацистами. Багато активістів "Просвіти". Українці склали кістяк 4-х полків Іноземного легіону Франції: 11-го, 21-го, 22-го та 23-го.

Українці із 11-го піхотного полку Легіону зустріли нацистів на полі бою у Фландрії під Седаном на Соммі. Серед них багато ветеранів визвольної війни, які вимушені були податись в еміграцію. У травні та червні 1940 року, усі два місяці тієї війни, наші були серед тих, хто тримав фронт. Залишивши на полях битв сотні загиблих і багатьох поранених. Колись про них буде наше кіно...

Коли 19 серпня 1942 року союзники зробили першу спробу висадки в Нормандії, то в лавах штурмовиків-десантників було багато українців. Адже операція здійснювалась переважно силами канадців. В тому штурмі загинули принаймні два канадські українці: Іван Папіж та Степан Шкромида. Отримав поранення Іван Козакевич, а Іван Марчило "проголошений за забитого під Дієп" (тобто зник безвісті). Збереглись фото цих юнаків. Колись про них буде наше кіно...

У 1944 року нацисти перекинули кілька батальйонів українських поліцаїв для боротьби з французьким рухом опору. Так званий "шуцманшафт" - підрозділи допоміжної поліції. Так, серед них були члени ОУН. Типові "колаборанти" в світлі московської пропагади. Хлопці ліквідували своїх німецьких командирів і перешйли в французький рух опору.

Про цих "поліцаїв" теж колись буде наше кіно. Як вони сформували два бойові батальйони у складі руху опору. 1-й імені Івана Богуна та 2-й імені Тараса Шевченка. Про те як сотню Андруха, яка була на окремому завданні і не змогла перейти в підпілля, нацисти розстріляли. Про те, як українці допомагали британським спецпризначенцям і підрозділам генерала Паттона звільняти Бургундію (там, до речі, тепер діє Пласт Бургундія/ Plast-scouts ukrainiens en Bourgogne).

Колись будуть фільми і дослідження про українців - Героїв, які зброєю захищали Францію. Про яких наразі немає навіть довідок у Вікіпедії.

Про уродженця Волині Василя Левчука, якого 20 грудня 1958 року в Будинку Інвалідів у Парижі урочисто відзначено Орденом Почесного Легіону. За те що в лавах Іноземного Легіону "брав участь за визволення Франції на терені Альзасії (московською - Ельзасу"), за втрачену у боях руку. Загалом у Василя було 15 французьких відзначень, зокрема Воєнний Хрест Заслуги.

Про відзначеного у 1963 році Орденом Почесного Легіону ройового Дмитра Клима. Який втратив ногу у бою під Шо-ле-Пассаван, де загинуло шестеро українських воїнів. Про побратимів Дмитра, яких поховано на почесній алеї цвинтаря у селі Версель за присутності представників Армії США та Франції (за могилою доглядали ветерани куреня імені Шевченка).

Будуть фільми і видання про всіх українців, які воювали за визволення Франції під час Другої світової війни - в Іноземному Легіоні, в Канадській армії. І теж про тих "колаборантів", які боролись із московськими партизанами в лавах поліційних батальйонів, а переведені на фронт проти Вільної Франції - залишили службу у німців. Яких вдячні французи не видали сталіністам жодного, окрім тих, хто сам захотів повернутись "на родіну".

А моттом у тих творчих висвітленнях наших борців будуть слова із ще одного каменя в Провансі. На якому українські легіонери висікли у 1940 році (коли ще сталін та гітлер разом дружили) незрозумілі французам слова кирилицею, які знає кожен українець: НАМ ПОРА ДЛЯ УКРАЇНИ ЖИТЬ.