"Найкращий підпільник, якого ми мали"

Двометровий блакитноокий блондин підходив під стандарти "справжнього арійця" і служив в елітній Першій танковій дивізії СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер". Проте Іван Білик перейшов у підпілля ОУН та став одним із "найяскравіших діячів протинімецького підпілля ОУН на Донбасі".

 
Іван Білик

На фото, яке має висіти на почесному місці в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, – член ОУН, бандерівець Іван Білик.

Двометровий блакитноокий блондин, тобто із світлим волоссям. Він підходив під всі стандарти "справжнього арійця" і служив в елітній Першій танковій дивізії СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер". Колись про нього українські режисери знімуть серіал, крутіший за всяких "штірліців".

Бо Іван не просто перейшов в підпілля ОУН, а став одним із "найяскравіших діячів протинімецького підпілля ОУН на Донбасі" - як зазначає історик Володимир Мороз, який зараз теж в тих краях.

"Настоящій ураінскій нацист" (за версією московських окупантів) Іван Білик, насправді "виконавець замахів на активних колаборантів та організатор визволення українських політв'язнів з нацистських таборів, заступник крайового референта Служби безпеки ОУН".

Народився Іван Білик 1918-го у місті Яворові на теренах сучасної Львівщини. Вчительська дитина. 1927-го пішов навчатись у Стрийську гімназію, яку того року закінчив Степан Бандера. Ще гімназистом, очевидно, став членом ОУН. Вищу технічну освіту здобував у Львові, Варшаві і Берліні.

За дорученням Організації на початку червня 1941-го зголосився перекладачем у німецьку армію. Із гітлерівським "Лейбштандартом" прибув на Донбас, де встановив зв'язок із українським націоналістичним підпіллям. Та передавав ОУН розвідувальні дані про плановані нацистами обшуки, арешти та інші дії.

З січні 1943-го на нелегальному становищі. Працював у підпіллі тодішнього міста Дніпропетровськ (тепер – Дніпро), в Службі безпеки ОУН крайового проводу Південних Українських Земель. Заступником референта (керівника).

Один із тодішніх ідеологів ОУН Петро Дужий згодом згадував Івана: "Високий, два метри… втік з тих частин есесівських. Мав форму свою, прийшов зі зброєю. Він і на вигляд був на німця похож – рижий трохи… То була дуже відважна людина, він робив нам надзвичайно дуже великі услуги".

Січеславська підпільниця Лідія Дудка теж запам'ятала Івана: "Сам він закінчив Берлінський університет, неодружений. Прикмети: дуже високого зросту, худорлявий, волосся світле (блондин), очі блакитні. На вигляд типовий німець, ходив весь час у німецькій формі… більше всього він був зв'язаний з керівником Служби безпеки крайового проводу ОУН… кілька разів відвідав мою явочну квартиру".

А ось спогад одного із творців українського руху опору на Донбасі Євгена Стахіва. "Він був найкращий, найкращий підпільник, якого ми мали - Іван Білик. Білик був відважний". Далі Стахів описує, як Іван двічі приховди в комендатури нацистських концтаборів, зокрема у Мелітополі, та забирав по фальшивих документах лідерів українського руху опору.

"Він прийшов до концлагеру з паперами зі штаба з Дніпропетровську взяти на переслухання трьох людей... То треба бути відважним чоловіком – прийти до середини, до команди і сказати: "Я приїхав взяти трьох людей". Але тому що він мав мундир "Ель-А-Ха" (лейбштандарту. – Ю.Ю.), то вони всьо давали".

Іван Білик загинув при розгортанні відділів УПА на Наддніпрянщині. Офіціоз ОУН "Ідея і чин" написав тоді: "заступник Краєвого Референта СБ на Осередніх і Східних Українських Землях, загинув у боротьбі з сталінськими бандами на Уманщині в січні 1944 р." Насправді 24 грудня 1943 року в Яцківцях, тепер це село Бруслинівка на Вінничині, де й похований.

Точні дата, місце і обставини загибелі Іван Білика-"Антона" подані у одному зі повстанських звітів: "24.ХІІ "Батько" (Омелян Грабець. – Ю.Ю.) наскочив ніччю на німецьку засідку, в якій згинув геройською смертю друг "Антон" (Іван Білик. – Ю.Ю.). Тут наш курінь владив йому величавий похорон, над могилою "Батько" і "Мороз" сказали гарно й боєво промови, які зробили велике враження на стрільців та маси населення".

Родина не знала точної долі Івана Білика. Його батько – Михайло (помер у 1970 році, похований на Личакові у Львові) – після виходу на пенсію закінчив переклад "Енеїди" Вергілія, який опублікувало у 1972 році київське видавництво "Дніпро".

 

Дмитро Байкєніч: Голодні й у відчаї: канібалізм в Україні

Виклики сучасного світу для українців у багатьох моментах подібні до найтяжчих років минулого століття. На жаль, ми адаптувалися до сприйняття масової смерті людей, але водночас стали більш схильними до переосмислення трагедій минулого. Сьогодні ми можемо говорити про ті речі, про які ще 10 років тому знали, але замовчували. Йдеться про жорстоку правду наслідків голодотворної політики московських окупантів – канібалізм.

Віталій Скальський: Пам’яті Героя Крут Віктора Геращенка

"Я вже вісім місяців не маю відомостів про свого сина, сотника інженерного полку, який пробував до большевицького заколоту в м. Миргороді на Полтавщині. Куди я вже звертався —нігде не міг добути нічого певного. Тим часом кажуть одні, що його забито під Житоміром, другі що в Київі, а треті—під Крутами, чи під Гребінкою. Хто знав з товаришів Віктора Геращенко, або й бачив, де і як убитий, в якім становищі його покинули, уклінно благаю Вас, козаки напишіть мені".

Олексій Мустафін: Червоний мак: від полів Фландрії до степів України

8 грудня 1915 року в лондонському журналі "Панч" був надрукований вірш, який починався зі слів "У полях Фландрії квітнуть маки - між хрестів, рядок за рядком". Ім'я його автора зазначене не було, лише в кінці року часопис повідомив, що ним був канадський лікар, підполковник Джон Маккрей.

Юрій Юзич: Начальник генштабу Сливинський

Начальник Генерального штабу УНР та Української держави починав з "Оборони України" – таємної бойової організації українських самостійників. Кадровий офіцер і георгіївський кавалер. Очільник українізації частин Румунського фронту в першу світову. Член Центральної ради та Українського генерального військового комітету. Заступник першого начальника Генштабу УНР, начальник Генштабу, зокрема в Українській державі Скоропадського. Очільник військового штабу гетьманського руху під час Другої світової війни.