"Найкращий підпільник, якого ми мали"

Двометровий блакитноокий блондин підходив під стандарти "справжнього арійця" і служив в елітній Першій танковій дивізії СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер". Проте Іван Білик перейшов у підпілля ОУН та став одним із "найяскравіших діячів протинімецького підпілля ОУН на Донбасі".

 
Іван Білик

На фото, яке має висіти на почесному місці в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, – член ОУН, бандерівець Іван Білик.

Двометровий блакитноокий блондин, тобто із світлим волоссям. Він підходив під всі стандарти "справжнього арійця" і служив в елітній Першій танковій дивізії СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер". Колись про нього українські режисери знімуть серіал, крутіший за всяких "штірліців".

Бо Іван не просто перейшов в підпілля ОУН, а став одним із "найяскравіших діячів протинімецького підпілля ОУН на Донбасі" - як зазначає історик Володимир Мороз, який зараз теж в тих краях.

"Настоящій ураінскій нацист" (за версією московських окупантів) Іван Білик, насправді "виконавець замахів на активних колаборантів та організатор визволення українських політв'язнів з нацистських таборів, заступник крайового референта Служби безпеки ОУН".

Народився Іван Білик 1918-го у місті Яворові на теренах сучасної Львівщини. Вчительська дитина. 1927-го пішов навчатись у Стрийську гімназію, яку того року закінчив Степан Бандера. Ще гімназистом, очевидно, став членом ОУН. Вищу технічну освіту здобував у Львові, Варшаві і Берліні.

За дорученням Організації на початку червня 1941-го зголосився перекладачем у німецьку армію. Із гітлерівським "Лейбштандартом" прибув на Донбас, де встановив зв'язок із українським націоналістичним підпіллям. Та передавав ОУН розвідувальні дані про плановані нацистами обшуки, арешти та інші дії.

З січні 1943-го на нелегальному становищі. Працював у підпіллі тодішнього міста Дніпропетровськ (тепер – Дніпро), в Службі безпеки ОУН крайового проводу Південних Українських Земель. Заступником референта (керівника).

Один із тодішніх ідеологів ОУН Петро Дужий згодом згадував Івана: "Високий, два метри… втік з тих частин есесівських. Мав форму свою, прийшов зі зброєю. Він і на вигляд був на німця похож – рижий трохи… То була дуже відважна людина, він робив нам надзвичайно дуже великі услуги".

Січеславська підпільниця Лідія Дудка теж запам'ятала Івана: "Сам він закінчив Берлінський університет, неодружений. Прикмети: дуже високого зросту, худорлявий, волосся світле (блондин), очі блакитні. На вигляд типовий німець, ходив весь час у німецькій формі… більше всього він був зв'язаний з керівником Служби безпеки крайового проводу ОУН… кілька разів відвідав мою явочну квартиру".

А ось спогад одного із творців українського руху опору на Донбасі Євгена Стахіва. "Він був найкращий, найкращий підпільник, якого ми мали - Іван Білик. Білик був відважний". Далі Стахів описує, як Іван двічі приховди в комендатури нацистських концтаборів, зокрема у Мелітополі, та забирав по фальшивих документах лідерів українського руху опору.

"Він прийшов до концлагеру з паперами зі штаба з Дніпропетровську взяти на переслухання трьох людей... То треба бути відважним чоловіком – прийти до середини, до команди і сказати: "Я приїхав взяти трьох людей". Але тому що він мав мундир "Ель-А-Ха" (лейбштандарту. – Ю.Ю.), то вони всьо давали".

Іван Білик загинув при розгортанні відділів УПА на Наддніпрянщині. Офіціоз ОУН "Ідея і чин" написав тоді: "заступник Краєвого Референта СБ на Осередніх і Східних Українських Землях, загинув у боротьбі з сталінськими бандами на Уманщині в січні 1944 р." Насправді 24 грудня 1943 року в Яцківцях, тепер це село Бруслинівка на Вінничині, де й похований.

Точні дата, місце і обставини загибелі Іван Білика-"Антона" подані у одному зі повстанських звітів: "24.ХІІ "Батько" (Омелян Грабець. – Ю.Ю.) наскочив ніччю на німецьку засідку, в якій згинув геройською смертю друг "Антон" (Іван Білик. – Ю.Ю.). Тут наш курінь владив йому величавий похорон, над могилою "Батько" і "Мороз" сказали гарно й боєво промови, які зробили велике враження на стрільців та маси населення".

Родина не знала точної долі Івана Білика. Його батько – Михайло (помер у 1970 році, похований на Личакові у Львові) – після виходу на пенсію закінчив переклад "Енеїди" Вергілія, який опублікувало у 1972 році київське видавництво "Дніпро".

 

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.

Олексій Мустафін: Руйнівник системи. Іполіто Ірігоєн на чолі аргентинських радикалів

Історію держав Латинської Америки по інший бік Атлантики звикли сприймати як "вічне повторення", що нібито ніяк не дозволяє їм позбутися статусу периферії індустріального (а тепер вже й постіндустріального) світу. При цьому відмінностям між країнами регіону – а йдеться про величезний простір від Каліфорнії до мису Горн, який може вмістити кілька інших континентів, – уваги приділяють набагато менше. Для багатьох стає справжнім відкриттям, що, скажімо, Аргентина на початку XX сторіччя входила до першої "десятки" держав з найвищим рівнем доходів на душу населення.

Юрій Юзич: Козацький хрест і тризуб на могилі вояка Армії УНР у Франції

Могила 16-літнього вояка Армії УНР із Харківщини. Одного із сотень, долі яких переважно невідомі. Павло Роговий захищав Україну в складі 2-го Запорозького полку під командуванням Петра Болбочана, а згодом – у 1920 році – вже ройовим в складі 6-ї Січової дивізії під командуванням Марка Безручка допоміг врятувати Польщу від московської окупації. Як і тисячі вояків Армії УНР вірив, що поляки допоможуть відвоювати Україну.

Юрій Юзич: Могила українських воїнів "під ліквідацію"

Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції "У пошуках Героїв".