На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Одним із головних завдань кдб було недопущення єдності в середовищі українських емігрантських організації. Для цього постійно вдавалися до проведення всіляких так званих активних заходів. Метою було розсварити українців, скомпрометувати лідерів і зрештою домогтися знищення однієї або кількох організацій чи хоча б зменшення їхньої активності. Наочним прикладом того, як це розроблялося і діяло на різних етапах, є спецоперація кдб "Кросворд", спрямована проти різних течій ОУН.

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.