У документах оперативної розробки органами дпу усрр наприкінці 1920-х – початку 1930-х років української громади у Стамбулі знайдено матеріали, які стосуються Голодомору в Україні. Вони проливають світло, з одного боку, на жахливі епізоди злочинів сталінського режиму, пов'язаних зі штучним створенням голоду, з іншого – викривають заходи кремлівських спецслужб приховати справжній стан справ перед представниками українських емігрантських центрів і світової громадськості.

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Праці Петра Мірчука ґрунтувалися на власному досвіді та широкій документальній базі, зібраній серед учасників ОУН і УПА. А книга "Українська повстанська армія 1942–1952" стала однією з перших узагальнених праць на цю тему в еміграції. Саме тоді, коли він наполегливо збирав матеріали для цієї книги, органи мдб урср завели на нього оперативну справу. Але завадити донесенню до широкої громадськості на Заході правди про УПА не вдалося.

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Протягом кількох місяців у Парижі існує організована Токаржевським таємна організація під назвою «Орден Св. Юра» (ім’я Петлюри). Ця організація… налічує близько 20 осіб… Мета організації достеменно не з’ясована. Кажуть, що цим таємним товариством керував Василь Вишиваний…"

Спогади Юрія Шевельова із назвою "Я – мене – мені… (і довкруги)", оприлюднені на початку 2000-х років, пролили світло на досі невідомі сторінки життя і діяльності видатного філолога, славіста-мовознавця, професора низки престижних університетів світу, багаторічного президента Української вільної академії наук. Шевельов не випадково обрав таку багатозначну назву. Вона цілком підійшла б і для назви справи агентурної розробки, яку завели на нього в мгб урср. Хіба що у трішки зміненому вигляді – "Він – його – йому… (і довкруги)". Натомість справі дали назву "Шевченко".

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.