Не можна здавати своїх. Не кошерно

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

 

Допоки одні історики воюють, інші вирішили писати комюніке.

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

Задум нібито благородний: "Перед лицем повномасштабної російської агресії проти України, ми розуміємо, що будь-які потенційно спірні теми між поляками та українцями можуть і будуть використані нашим спільним ворогом для розсіювання розбрату. Отже, обов'язком обох суспільств є максимально зменшити можливості для таких дій — шукати порозуміння та компромісів між собою."

А далі понеслося...

- жодного слова про окупацію Східної Галичини поляками після Першої світової війни. Ніби от і підводять до цього, але потім викручуються, що "...ось якось так, і тут сюди, а там туди...короче, ми вже у складі ІІ Речі Посполитої..."

- жодного, жодного (!) навіть слівця про польські диверсії та злочини у Карпатській Україні. От забулися, ціла низка істориків - взяли і забулися.

- Друга світова війна та польсько-український конфлікт - це вершина апофеозу.

Дивіться, що було "насправді":

"Тому ОУН-Б, випереджаючи фактичний стан речей, вирішила на зламі 1942/1943 рр. створити військові частини і підняти на Волині всенародне повстання проти всіх ворогів — головним чином поляків та радянських партизанів, меншою мірою — німців."

Як Вам? Тобто ОУН (СД), а також УПА виявляється писали усі свої Маніфести, програми, відозви про всенародне повстання проти нацистської окупації і підіймала це повстання просто так? Правда?

Вбито 12—18 тис. нацистів, їх союзників та колаборантів. Втрати визвольного руху — понад 7 тис. повстанців, підпільників та симпатиків ОУН, загиблих у боях та до 10 тис. страчених й арештованих. Це все "таке"..."воювали із німцями, коли був вільний час".

Підрахунки українських жертв Другої польсько-української війни, то окрема розмова. Тут цитата:

"Внаслідок антиукраїнських дій польського підпілля до весни 1945 року загинуло не менше ніж близько десятка тисяч українців, з них двох-трьох тисяч на Волині, однієї-двох тисяч у Східній Галичині, а більшість — шість тисяч — на землях нинішньої Польщі, з них до чотирьох тисяч на Люблінщині і двох тисяч на Жешувщині."

Трошки, "панове", ви помиляєтесь. Мені зрозуміло, чому серед підписантів немає істориків, котрі скурпульозно досліджували (і продовжують це робити) українські втрати цієї війни, бо вам би не вийшло комюніке. А до слова, лише в першій половині 1945 року в перемиському повіті загинуло до 900–1000 осіб української національності.

Наостанок фрагмент, який просто не хочеться коментувати, але все ж. Українські підписанти цього листа прийняли рішення, що могили, могили (!) українців, які були знищені у Польщі - це не могили, а (увага!!!) - пам'ятні знаки...

"відновлення первісної форми пам'ятних знаків за згодою обидвох сторін, та остаточне вирішення питань щодо проведення пам'ятних заходів по обидва боки кордону;"

Можна ще довго розбирати це комюніке, але немає часу, бо далі служба.

Крайнє, що хочу сказати.

Проф. Ігор Гирич (Київ), проф. Ярослав Грицак (Львів), проф. Олександр Зайцев (Львів), проф. Леонід Зашкільняк (Львів), проф. Ігор Ільюшин (Київ), проф. Станіслав Кульчицький (Київ), проф. Микола Кучерепа (Луцьк), проф. Олександр Лисенко (Київ), проф. Володимир Трофимович (Острог) , проф. Юрій Шаповал (Київ). Від сьогодні ви перейшли у категорію тих людей, котрим я не подаю руки. Ймовірно для вас це немає жодного значення, але хай це буде моєю декларацією.

Олена Пучинян : Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Петера Енґлунда "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

У книжці 19 героїв. Усі вони – реальні люди. Автор взяв їхні щоденники і базуючись на записах відтворив події Великої війни у 211 епізодах. Враховуючи, такий стиль – читається доволі легко. Але не варто робити висновок, що книжка малоінформативна. Тут просто тьма цікавої інформацію, котру часами таки треба верифіковувати, але не надто часто.