Президент Росії Володимир Путін в ході щорічної прес-конференції 19 грудня розповів, хто став автором української ідентичності. На його думку, про українців як про окремий від росіян етносі вперше заговорив "граф Потоцький, відомий дослідник, вчений і письменник".

Модерна доба привчила нас бачити в історії насамперед «історію народів», «історію націй». Натомість в ранньому середньовіччі ніяких «національних держав» не існувало. І політична воля, спритність, а іноді і навіть хитрість володарів часто були куди вагомішим фактором державотворення, а не доволі ефемерне як на ті часи народне волевиявлення.

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Формування українського добровольчого підрозділу, якщо пропозицію про нього й було надано фінському командуванню, не здійснили через брак часу, підготованих кадрів та фінансів.

Дивакуватий халіф, який з роками все більше нагадував джокера, почав відверто набридати підданим. І в лютому 1021 року він раптово зник. Придворні кинулися на пошуки, але знайшли лише халіфового віслюка і закривавлений одяг. Тіло володаря відшукати не вдалося.

Він заснував нову українську промисловість. Обліплена метастазами варварської червоної індустріалізації, вона і досі існує в Україні. Алчевський дав нам взірець бізнесмена, який примножуючи свою імперію та статки, пам'ятав, хто він і знав, де саме потрібна його допомога окрім підприємництва. Так, він був олігархом. І він був українцем. Українцем, який нам потрібен.

І десь там далеко, майже на кордоні, ті поля разом із небом зливаються у поєднання кольорів, від яких тремтить серце. Тут серпень так само пахне жнивами, спілим зерном, скошеними травами. Але вже 70 років не пахне хлібом. Тут чудові заходи сонця і, напевно, неймовірні ранки, залиті сонцем, яке на якісь лічені хвилини швидше починає світити нам, в Україні.

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.

Нещодавно в українському медіа-просторі з’явилася стаття Наталії Крестовської, присвячена різноманітним видам історичних фейків та методам боротьби з ними на прикладі поширених в сучасному українському суспільстві міфах.
Ще одна фейк-фольк-хісторі, що періодично набуває популярності в українському суспільстві – це «істинний» варіант широковідомої народної пісні про Галю «Їхали козаки із Дону додому».

17 листопада 1989 року силовики брутально били студентів: кількість поранених людей сягала декількох сотень. Ще того ж вечора Прагою розійшлася новина, що поліціанти забили до смерті одного студента, ця ж інформація миттєво поширилась і в західних ЗМІ.

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?

Це на всіх працівників обкому розраховувалося? — Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.

«Знаєте, у нас мешкає одна жінка… Вона може вам допомогти… Вона знає все… Якщо ви не боїтеся…» Я до сих пір пам’ятаю своє щире здивування. Чого б я мала боятися?!"

"Якщо ти був Нобелівським лауреатом, але говорив нудно, то твоя позиція і дискусії завмирали. Це окрилювало людей справді на рівних говорити одні з одними та створювало іншу ієрархію, не таку, яка була раніше. Тоні мав той авторитет, щоб скасувати існуючі ієрархії".

Вандалізм на місцях поховання воїнів УПА в Польщі обурює не лише українців.

3 листопада на сході Польщі в селах, де колись проживали українці, – в Монастирі та Верхраті, польські активісти та представники інтелігенції провели акцію на цвинтарях з нагоди Дня всіх святих.

Сьогодні це може здатись дивним, ба навіть скандальним, але марксизм та український націоналізм на зламі 1880—1890-х народжуються на галицькому ґрунті як одне, нерозривне ціле.

Першою зброєю іноземців, як і в китайському випадку, була рослина. І не агресивно-контраверсійний опійний мак, а цілком прозаїчна картопля. Поширення картоплі сприяло військовій мобілізації та мілітаризації суспільства маорі.

Раптом один з них кричить: «Сєпари!» - і за секунду до того, як вони відкриють (відкрили б) вогонь, встигаю побачити в оптику: це не бойовики, це четверо місцевих підлітків, які біжать у наш бік, пригинаючись, уздовж стінки. У них немає зброї! Кричу: «Отставить! Цивільні!». Здається, я ще раз, не зробивши жодного пострілу, принесла користь.