20 листопада 1917

20 листопада 1917: Українська республіка

Українська Республіка вимагає вищої активності, вищої ініціативи, самотворчості. Вона не видержить чужої опіки. Чужа опіка не видержить її. Українська Республіка – це свій порядок, своя робота, свої права і обовʼязки. І вона вимагає від нас напруженої роботи.

З часу і бурі народилася вона.

Не могла далі думка наша літати над хаосом і квиліти в темноті. Вона мусила в своїй прозорливости побачити вищий зміст хаосу і перетворити його в новий образ.

І перетворила. Знайшла це вище слово і сказала: хай буде світ! І став світ, що ми називаємо: Українська Республіка.

Великий народ по велінню свого організаційного інстинкту утворював елементи Республіки давно.

Він оселив велику територію компактно, щільно і вріс в свою рідну землю глибоко.

Він утворив свою мову, свою пісню, свої звичаї, свій добробут – словом, свою культуру.

Він, зрештою, став кристалізувати свою силу в образі війська: почав складати, всупереч усяким перепонам, полки, дівізії, корпуси.

Він утворив собі силу і на морі – флот.

Він знесилювався в цій організаційно-творчій роботі, він віддавав усі сили, але мусив родити і родив усі елементи своєї державности.

І коли думка народу оглянулася з задоволенням навкруги, вона сказала: все вже готове.

І сказала останнє слово: Українська Республіка.

Так завершився будівничий процес, так утворився останній сінтез будівництва державности українського народу.

Тепер мусить початись – і вона вже почалась – велика декораційна робота: треба причепурити стіни з окола й середини, облаштувати, приладити знаряддя і потім вийти на щоденну роботу: збільшувати свої продукційні сили, збільшувати!

Бо вона – Українська Республіка – вимагає вищої активности, вищої ініціативи, самотворчости. Вона не видержить чужої опіки. Чужа опіка не видержить її.

Це непримиренні суперечности.

Українська Республіка – це свій порядок, своя робота, свої права і обовʼязки. І вона вимагає від нас напруженої роботи: ми її приказу мусимо скоритись, бо вона з хаосу дає новий світ.

Народня воля, 1917, № 160, 14 листопада

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.