Хай живе Центральна Рада! Практичні висновки з історії першого українського парламенту
Один з уроків 1917 року може знадобитися нам всім вже дуже скоро; при чому - непередбачено. І в цій ситуації уроки національних революцій сторічної давнини досі не засвоєні
1. Центральна Рада, як і 99% інших органів 1917 року, були водночас легітимні і незаконні. Ніщо не забороняло їм існувати, водночас ніякого права захопити владу в них не було теж.
Отже, вся їхня перевага була лише в тому, що вони існували. Говорити ж про законність в умовах, коли в сусідніх губерніях вже висіли на ліхтарях буржуї - то якась схоластика.
2. Цьому передувала висока мобілізація і самоорганізація двох сил протягом десяти останніх років. Ці дві сили - українці та соціалісти. Тому і тільки тому ініціатива була перехоплена саме ними, а не яким-небудь, наприклад, Міхновським, Донцовим чи Липинським; але і не яким-небудь Шульгіним, Пʼятаковим чи Келлером.
Головний урок тут - що українці мали свою самоорганізацію в цілій низці форм і галузей, навіть тоді коли це було "не зовсім законно" (за царя).
Інакше б соціалісти залюбки самоорганізувалися без них (і я б додав, що зробили б це з великим задоволенням, кооптувавши до себе парочку людей з українськими прізвищами).
Це і добре і погано.
Адже зі зворотньої сторони політичні українці (аналог сучасного "націоналісти" в найширшому сенсі) скооперувалися не самотужки, а буквально злившись з соціалістичним рухом, створивши з ним, як вони сподівалися, надійний симбіоз.
3. Багато українців просто вимушені були тоді видавати себе за соціалістів, хоча весь їх соціалізм зводився до "гм, у цьому щось є".
Найближчий аналог до сучасності - як нині ВСІ проти корупції, всі за "електронне правительство", за "поміркований поступ у рамках закону", вірять у новітні технології як панацею; ніхто не знає і не може знати, чи такі ідеї призведуть до чогось жахливого;
Так от, теж саме було в 1917 і з соціалізмом. Ніхто не знав, що соціалізм погано, тому що ніде не було соціалізму і не можна "бути вчора таким розумним, як ви сьогодні".
Випадкові та поодинокі вороги соціалістичної ідеї тоді - це або генії або, частіше, прямо вмотивовані представники сословій, які б постраждали від соціалізму "тут і зараз". І вони не могли і не вміли стримати моря руками.
Так само як і тепер. Той, хто виступить проти "сучасних передових ідей" скоріш за все не геній. Вони не могли переконати критичну масу прихильників, поки соціалізм не стане реальністю, з якої можна брати приклади. Та вони й самі не знали цих прикладів.
4. Помилка Центральної Ради, окрім її соціалістичності (як ми бачимо, це була неминуча помилка) - в тому що переплутала себе, таку собі "конституанту", з урядом на подальшому етапі. Широка мобілізація "усіх, хто не проти" - безумовне досягнення. Але владу так можна здобути, владу можна так ще кілька раз оборонити. Але не здійснювати саму владу шляхом "щоб усі були задоволені".
Одначе потрібність Центральної Ради безсумнівна. Вона лише за інерцією затрималась на довше, ніж треба.
5. В нашій державі в будь-який момент може статися щось непередбачуване (яке заднім числом визнають за закономірне, як завжди).
В цій умові в Українців має бути стабілізуючий орган самоорганізації, побудований на принципі самоделегації.
Він просто має бути - і все. Навіть якщо нічого не робитиме.
Навіть у вигляді "телефоної книжки" (в якій всі мають контакти всіх) він виступить "незаконною, але легітимною" тимчасовою владою чи конституантою, просто тому що був "потрібної ночі в потрібному місці". А він не може там не опинитися, якщо просто існуватиме, не порушуючи ніяких поточних законів.
6. Дуже бажано цьому органу одразу придати ідеологічний фільтр, один з найпростіших - україномовність плюс несоціалізм. Чому - описано в перших пунктах.
В умовах самоделегації та самоокооптації туди все одне пролізуть і ліві, і провокатори, і ідіоти - але не в критичній кількості. В цілому в масі та сумі векторів самоорганізація вийде правоцентричною, а це вже непогано.
7. Самоорганізація україномовних, несоціалістичних громадян (хоча б на словах та в самооцінці) мусить мати "надзвичайні" органи швидкого скликання і керування, включно з "хунтою" чи "диктатором" (звісно, з іншими назвами) на той самий короткий випадок, коли рішення треба приймати швидше за встановлення консенсусу.
Ці люди мають просто існувати в інформаційному полі. При чому бажано - не дуже активно і не встрягати в кожну суперечку. Щоби про них знали нейтрально-позитивне і не було накопичених особистих образ через якусь дрібницю.
Їх можна звісно і переобирати і переназначати, але все ДО якихось подій. Під час подій - це табу.
Краще ж просто бути, існувати, бути присутнім по якихось символічних і позитивних датах в інфопросторі. І на тому все.
Бути достатньо відомими, щоби про них в бекграунді щось знали такі категорії як журналісти, посли, силовики, військові і щоби те, що про них відомо, не було відразливим.
Ситуація може і не настати в ці ближчі роки (хоча це малоймовірно). Тоді не станеться нічого страшного - хто з нас не перебував в якомусь клубі без жодних наслідків?
Але якщо (коли) така ситуація настане, то існування органу та апарату організації буде безцінним.
Додатковий бонус-фільтр полягає в тому, що ворог так і не опанував "технологію" національного (етнічного) самоврядування. Він не дуже цим і цікавився, як на те пішло, в силу власної обмеженості.
Натомість "технологію майданів" ворог вивчає досконально, копіює, програє на полігонах та лабораторіях і цього разу вже точно майдан не стане для нього сюрпризом (як в 2004).
На цьому поки що все.
