10 лютого 1920

10 лютого 1920: Бій за Смілу

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час: "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A, проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

10 лютого після годинного спочинку в с. Дубіївка рушили далі. За годину входили до м. Білозірʼя, котре було вже заняте сотнями 5-го кінного полку і командант якого зазначив, що Сміла теж вже занята його людьми.

Полковник Дяченко щоб не робити лишніх 15-20 верстов на обхід міста пішов через Смілу, бо не мав причини не вірити командантові 5-го полку.

За пів версти від міста Сміла на чолі 2-ої сотні полковник Дяченко вирушив вперед. На краю міста стояли два добродії з рушницями, які на запитання полковн. Дяченка, якого вони полку, відповіли дуже неохоче: "саперного батальона", бо видно рахували козаків за своїх.

В заставі було 18 чоловік котрих наші і перерубали. Виявилось, що місто зайняте сильним відділом червоноармійців.

Вертатись аби виконувати наказ от. Тютюника було запізно і полков. Дяченко наказав Мазепинцям заняти стацію, а сам на чолі двох сотень "Чорних" влетів в місто, частуючи направо і наліво.

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час:  "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

Взявши місто криловим ударом "Чорні" помогли Мазепинцям взяти стацію, на якій було одинадцять потягів з майном, виключно військовим.

Здобич була настільки велика, що не вистарчало рук брати. Обоз до 80 возів захоплений в місті, був зразу ж вивезений на Білозірʼя. Козаки почали виганяти селянські підводи, аби вивести гарматні і рушничні набої.

Нагрузивши 5 підвід і відправивши їх на Білозірʼя, почали грузити нові. В цей мент повним ходом з ст. Бобринська влетів потяг і не дійшовши 300-400 кроків, відкрив кулеметний вогонь.

В той час на стації було тільки 20—25 козаків "мазепинців" і "чорних" і обидва команданти полків. Вони з-за будинків відкрили рушничний вогонь, а полковник Дяченко власноручно із кулемета.

За кілька хвилин ворог був збитий влучним вогнем і замовк. Почулась команда: "B атаку!".

Але в цей мент прийшли відомости, що перша сотня під керуванням хорун. Богаєвського, яка стояла в заставі з боку від Бобринської, під натиском ворожої піхоти відступила.

Прийшлось залишити збитий потяг, а думати про відступ, бо нові донесення які привіз сам командир полку, були ще гірші, а власне, що відступ через місто Смілу був відрізаний.

Манівцями понад залізницею під великим вогнем ворожої піхоти пройшли на шлях, що вів на Білозірʼя.

Негайно перейти в контратаку не було з ким бо лишилось 30-40 козаків, а решта з добутим майном, перейшла в Білозірʼя.

По прибуттю до Білозірʼя полк. Дяченко зібрав полк і мав на меті повторним ударом взяти місто та стацію, але отаман Тютюнник заборонив. Пройшло кілька день і полковник Дяченко одержав в наказі по загонові гостру догану за невиконання наказу.

А причиною була та велика кількість майна, що досталась до рук кінноти і конвойовання якого вивело із рядів більшість козаків.

Цей наскок дав полкові гарматні і рушничні набої, одяг для всього полку, 50—60 коней гідних під верх та багато ріжного майна.

Всього в Смілій було взято 250 полонених, із яких до 20 комісарів, які і були розстріляні вже в Білозірʼю.  Втрати большовиків були дуже значні.

По наказу отамана Тютюника полк залишився в Білозірʼю, маючи догляд за Смілою.

О 9 год. вечора полк рушив на с. Степанки, де лишився на ночівку. Частини Київської групи пішли далі, а полк Чорних лишився в аріерґарді.

Монкевич Б. Чорні Запорожці. Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців. Львів, 1929. С.29-31.

Останній Шухевич

12 січня відзначають День українського політв’язня – як згадку про масштабні арешти українських дисидентів 1972 року. З цієї нагоди ІП публікує інтерв’ю з Юрієм Шухевичем – одним із «могіканів», що відбув в радянських ув’язненнях 36 років.

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!

Степан Бойко. Як дядько Шухевича захищав головного комуніста Волині

На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».