10 лютого 1920

10 лютого 1920: Бій за Смілу

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час: "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A, проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

10 лютого після годинного спочинку в с. Дубіївка рушили далі. За годину входили до м. Білозірʼя, котре було вже заняте сотнями 5-го кінного полку і командант якого зазначив, що Сміла теж вже занята його людьми.

Полковник Дяченко щоб не робити лишніх 15-20 верстов на обхід міста пішов через Смілу, бо не мав причини не вірити командантові 5-го полку.

За пів версти від міста Сміла на чолі 2-ої сотні полковник Дяченко вирушив вперед. На краю міста стояли два добродії з рушницями, які на запитання полковн. Дяченка, якого вони полку, відповіли дуже неохоче: "саперного батальона", бо видно рахували козаків за своїх.

В заставі було 18 чоловік котрих наші і перерубали. Виявилось, що місто зайняте сильним відділом червоноармійців.

Вертатись аби виконувати наказ от. Тютюника було запізно і полков. Дяченко наказав Мазепинцям заняти стацію, а сам на чолі двох сотень "Чорних" влетів в місто, частуючи направо і наліво.

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час:  "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

Взявши місто криловим ударом "Чорні" помогли Мазепинцям взяти стацію, на якій було одинадцять потягів з майном, виключно військовим.

Здобич була настільки велика, що не вистарчало рук брати. Обоз до 80 возів захоплений в місті, був зразу ж вивезений на Білозірʼя. Козаки почали виганяти селянські підводи, аби вивести гарматні і рушничні набої.

Нагрузивши 5 підвід і відправивши їх на Білозірʼя, почали грузити нові. В цей мент повним ходом з ст. Бобринська влетів потяг і не дійшовши 300-400 кроків, відкрив кулеметний вогонь.

В той час на стації було тільки 20—25 козаків "мазепинців" і "чорних" і обидва команданти полків. Вони з-за будинків відкрили рушничний вогонь, а полковник Дяченко власноручно із кулемета.

За кілька хвилин ворог був збитий влучним вогнем і замовк. Почулась команда: "B атаку!".

Але в цей мент прийшли відомости, що перша сотня під керуванням хорун. Богаєвського, яка стояла в заставі з боку від Бобринської, під натиском ворожої піхоти відступила.

Прийшлось залишити збитий потяг, а думати про відступ, бо нові донесення які привіз сам командир полку, були ще гірші, а власне, що відступ через місто Смілу був відрізаний.

Манівцями понад залізницею під великим вогнем ворожої піхоти пройшли на шлях, що вів на Білозірʼя.

Негайно перейти в контратаку не було з ким бо лишилось 30-40 козаків, а решта з добутим майном, перейшла в Білозірʼя.

По прибуттю до Білозірʼя полк. Дяченко зібрав полк і мав на меті повторним ударом взяти місто та стацію, але отаман Тютюнник заборонив. Пройшло кілька день і полковник Дяченко одержав в наказі по загонові гостру догану за невиконання наказу.

А причиною була та велика кількість майна, що досталась до рук кінноти і конвойовання якого вивело із рядів більшість козаків.

Цей наскок дав полкові гарматні і рушничні набої, одяг для всього полку, 50—60 коней гідних під верх та багато ріжного майна.

Всього в Смілій було взято 250 полонених, із яких до 20 комісарів, які і були розстріляні вже в Білозірʼю.  Втрати большовиків були дуже значні.

По наказу отамана Тютюника полк залишився в Білозірʼю, маючи догляд за Смілою.

О 9 год. вечора полк рушив на с. Степанки, де лишився на ночівку. Частини Київської групи пішли далі, а полк Чорних лишився в аріерґарді.

Монкевич Б. Чорні Запорожці. Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців. Львів, 1929. С.29-31.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.