10 лютого 1920

10 лютого 1920: Бій за Смілу

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час: "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A, проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

10 лютого після годинного спочинку в с. Дубіївка рушили далі. За годину входили до м. Білозірʼя, котре було вже заняте сотнями 5-го кінного полку і командант якого зазначив, що Сміла теж вже занята його людьми.

Полковник Дяченко щоб не робити лишніх 15-20 верстов на обхід міста пішов через Смілу, бо не мав причини не вірити командантові 5-го полку.

За пів версти від міста Сміла на чолі 2-ої сотні полковник Дяченко вирушив вперед. На краю міста стояли два добродії з рушницями, які на запитання полковн. Дяченка, якого вони полку, відповіли дуже неохоче: "саперного батальона", бо видно рахували козаків за своїх.

В заставі було 18 чоловік котрих наші і перерубали. Виявилось, що місто зайняте сильним відділом червоноармійців.

Вертатись аби виконувати наказ от. Тютюника було запізно і полков. Дяченко наказав Мазепинцям заняти стацію, а сам на чолі двох сотень "Чорних" влетів в місто, частуючи направо і наліво.

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час:  "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

Взявши місто криловим ударом "Чорні" помогли Мазепинцям взяти стацію, на якій було одинадцять потягів з майном, виключно військовим.

Здобич була настільки велика, що не вистарчало рук брати. Обоз до 80 возів захоплений в місті, був зразу ж вивезений на Білозірʼя. Козаки почали виганяти селянські підводи, аби вивести гарматні і рушничні набої.

Нагрузивши 5 підвід і відправивши їх на Білозірʼя, почали грузити нові. В цей мент повним ходом з ст. Бобринська влетів потяг і не дійшовши 300-400 кроків, відкрив кулеметний вогонь.

В той час на стації було тільки 20—25 козаків "мазепинців" і "чорних" і обидва команданти полків. Вони з-за будинків відкрили рушничний вогонь, а полковник Дяченко власноручно із кулемета.

За кілька хвилин ворог був збитий влучним вогнем і замовк. Почулась команда: "B атаку!".

Але в цей мент прийшли відомости, що перша сотня під керуванням хорун. Богаєвського, яка стояла в заставі з боку від Бобринської, під натиском ворожої піхоти відступила.

Прийшлось залишити збитий потяг, а думати про відступ, бо нові донесення які привіз сам командир полку, були ще гірші, а власне, що відступ через місто Смілу був відрізаний.

Манівцями понад залізницею під великим вогнем ворожої піхоти пройшли на шлях, що вів на Білозірʼя.

Негайно перейти в контратаку не було з ким бо лишилось 30-40 козаків, а решта з добутим майном, перейшла в Білозірʼя.

По прибуттю до Білозірʼя полк. Дяченко зібрав полк і мав на меті повторним ударом взяти місто та стацію, але отаман Тютюнник заборонив. Пройшло кілька день і полковник Дяченко одержав в наказі по загонові гостру догану за невиконання наказу.

А причиною була та велика кількість майна, що досталась до рук кінноти і конвойовання якого вивело із рядів більшість козаків.

Цей наскок дав полкові гарматні і рушничні набої, одяг для всього полку, 50—60 коней гідних під верх та багато ріжного майна.

Всього в Смілій було взято 250 полонених, із яких до 20 комісарів, які і були розстріляні вже в Білозірʼю.  Втрати большовиків були дуже значні.

По наказу отамана Тютюника полк залишився в Білозірʼю, маючи догляд за Смілою.

О 9 год. вечора полк рушив на с. Степанки, де лишився на ночівку. Частини Київської групи пішли далі, а полк Чорних лишився в аріерґарді.

Монкевич Б. Чорні Запорожці. Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців. Львів, 1929. С.29-31.

Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.