10 лютого 1920: Бій за Смілу
Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час: "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A, проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...
10 лютого після годинного спочинку в с. Дубіївка рушили далі. За годину входили до м. Білозірʼя, котре було вже заняте сотнями 5-го кінного полку і командант якого зазначив, що Сміла теж вже занята його людьми.
Полковник Дяченко щоб не робити лишніх 15-20 верстов на обхід міста пішов через Смілу, бо не мав причини не вірити командантові 5-го полку.
За пів версти від міста Сміла на чолі 2-ої сотні полковник Дяченко вирушив вперед. На краю міста стояли два добродії з рушницями, які на запитання полковн. Дяченка, якого вони полку, відповіли дуже неохоче: "саперного батальона", бо видно рахували козаків за своїх.
В заставі було 18 чоловік котрих наші і перерубали. Виявилось, що місто зайняте сильним відділом червоноармійців.
Вертатись аби виконувати наказ от. Тютюника було запізно і полков. Дяченко наказав Мазепинцям заняти стацію, а сам на чолі двох сотень "Чорних" влетів в місто, частуючи направо і наліво.
Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час: "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...
Взявши місто криловим ударом "Чорні" помогли Мазепинцям взяти стацію, на якій було одинадцять потягів з майном, виключно військовим.
Здобич була настільки велика, що не вистарчало рук брати. Обоз до 80 возів захоплений в місті, був зразу ж вивезений на Білозірʼя. Козаки почали виганяти селянські підводи, аби вивести гарматні і рушничні набої.
Нагрузивши 5 підвід і відправивши їх на Білозірʼя, почали грузити нові. В цей мент повним ходом з ст. Бобринська влетів потяг і не дійшовши 300-400 кроків, відкрив кулеметний вогонь.
В той час на стації було тільки 20—25 козаків "мазепинців" і "чорних" і обидва команданти полків. Вони з-за будинків відкрили рушничний вогонь, а полковник Дяченко власноручно із кулемета.
За кілька хвилин ворог був збитий влучним вогнем і замовк. Почулась команда: "B атаку!".
Але в цей мент прийшли відомости, що перша сотня під керуванням хорун. Богаєвського, яка стояла в заставі з боку від Бобринської, під натиском ворожої піхоти відступила.
Прийшлось залишити збитий потяг, а думати про відступ, бо нові донесення які привіз сам командир полку, були ще гірші, а власне, що відступ через місто Смілу був відрізаний.
Манівцями понад залізницею під великим вогнем ворожої піхоти пройшли на шлях, що вів на Білозірʼя.
Негайно перейти в контратаку не було з ким бо лишилось 30-40 козаків, а решта з добутим майном, перейшла в Білозірʼя.
По прибуттю до Білозірʼя полк. Дяченко зібрав полк і мав на меті повторним ударом взяти місто та стацію, але отаман Тютюнник заборонив. Пройшло кілька день і полковник Дяченко одержав в наказі по загонові гостру догану за невиконання наказу.
А причиною була та велика кількість майна, що досталась до рук кінноти і конвойовання якого вивело із рядів більшість козаків.
Цей наскок дав полкові гарматні і рушничні набої, одяг для всього полку, 50—60 коней гідних під верх та багато ріжного майна.
Всього в Смілій було взято 250 полонених, із яких до 20 комісарів, які і були розстріляні вже в Білозірʼю. Втрати большовиків були дуже значні.
По наказу отамана Тютюника полк залишився в Білозірʼю, маючи догляд за Смілою.
О 9 год. вечора полк рушив на с. Степанки, де лишився на ночівку. Частини Київської групи пішли далі, а полк Чорних лишився в аріерґарді.
Монкевич Б. Чорні Запорожці. Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців. Львів, 1929. С.29-31.
