9 листопада 1917: Дбаймо про свою столицю!

Треба змити з лиця Київа й українських міст стару ганьбу і виховувати мешканців на нових іменах, утворюючи тим самим певну атмосферу українства, маніфестуючи ступінь нашої культурности, бо лиш культурні народи вміють шанувати своїх великих і визначних людей. Ми живемо у культурному місті, у своїй столиці! Нехай же буде тут так, як у людей!

Українська Рада міста Київа дуже вчасно робить заходи, щоб надати нашій столиці національного обличча. Київ повинен бути українізований, прикраситися українськими написами, будівлями в національному стилю, українськими назвами вулиць.

Культурні народи всюди в Європі мають добрий звичай охрещувати вулиці своїх міст іменами національних героїв і визначних історичних подій, - те саме ми мусимо запровадити в себе.

До цього часу чуже панування на нашій Україні і в Галичині не давало виставляти перед очі народу імена наших визначних людей, і всі добре ще пам’ятають боротьбу, що провадилася у Львові незадовго перед війною з приводу переіменування одної з львівських вулиць у Шевченківську.

У нашій Україні лиш де-котрим провінціяльним містам пощастило мати у себе вулиці Котляревського та Шевченка. Київські-ж вулиці, площі і садки було забруднено іменами Столипиних, Бібікових, августіших і величних Николаїв, Олексіїв та Олександрів, що були тільки образом злоби до нашого краю і провідниками усієї дикої й смертельної ворожнечі до нашого народу.

Але Київ та Україна мала своїх великих і визначних людей – народолюбців, носителів свтіла, національних оборонців – преславних Кипріянів, Олельковичів, Сагайдачних, Могил, Плетенецьких, Туптал…

У нім пробували й робили своє велике діло Шевченко, Драгоманів, Костомарів, Антонович.

Тих людей і треба згадати у Київі. Це вони донесли до нас нашу рідну традицію і тепер їм треба дати за те всюди почесне місце.

Знесення памʼятника Петру Столипіну у Києві. Березень 1917 року

Треба змити з лиця Київа й українських міст стару ганьбу і виховувати мешканців на нових іменах, утворюючи тим самим певну атмосферу українства, маніфестуючи ступінь нашої культурности, бо лиш культурні народи вміють шанувати своїх великих і визначних людей. Ми живемо у культурному місті, у своїй столиці! Нехай же буде тут так, як у людей!

Скажуть, що треба хліба городянам, а не перехрещування вулиць. Але ж не хлібом єдиним живе чоловік, а тим паче тепер!

Певно, що гріх ламати все без розбору, бо у Київі є вулиці і площі, в іменах котрих зафіксовано певні моменти Київської історії чи топографії – вул. Стрілецька, Рейтарська, Виноградна, Кловська й т.д., цих імен нехай не торкається нічия рука, але кому щось доброго говорять імена Столипина, або назви царського саду, царської площі, Олексіївського парку?

Встала Україна і повинна відновитися колишня краса її культури; з наших міст, і з столиць має йти напружене перебудування нашого оточення зовнішнього і внутрішнього нашого життєвого укладу.

Зачинаймо його з Київа! Нехай тут не будується більше ні одна церква в чужому стилі, не зʼявляється ні одної камʼяниці і памʼятника, нехай прикрасяться наші вулиці іменами і згадками про наші національні гордощі і нехай покажуть ті святі імена нашим і чужим людям, що ми теж не бідні, і що ми вміємо теж цінувати своє добро.

Справу з переміною назв де-яких вулиць на українські, треба в магістраті не занехаяти, а піднести зо всею силою, щоб слідом за нею братися за инші такі справи планомірно, систематично і завзято.

Нова рада, 1917, № 173, 27 жовтня.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.