21 квітня 1917

21(8) квітня 1917: Зі спогадів про 1917 рік

"Кажіть, наказуйте нам, і фльота пішки прийде боронити Україну!"

На першому Українському Військовому Конгресові, що відбувся в Києві, в залі Купецького Зібрання 6, 7 і 8 квітня (за стар, стилем) 1917 року, автор цих рядків, як один з делегатів того Конгресу, був свідком палких патріотичних заяв представників нашого війська й фльоти. Не можна забути той ентузіязм, з яким виголошувались ці заяви.

Як нині бачу плечистого моряка з Чорноморської Фльоти, що, закінчуючи свою промову, вигукував: "Кажіть, наказуйте нам, і фльота пішки прийде боронити Україну!"

Та на цей гарячий вияв українського патріотизму старий професор М. Грушевський якось не вдоволено засовавсь на кріслі. А коли мій знайомий інж. Федір Коломійченко та інші caмостійники викрикували: "Хай живе Самостійна Україна!", то з різних місць почулися протести та вигуки "геть!"

І от у цей час соціял-демократи вносять на залю величезних розмірів червоний прапор і несуть його до довгого столу, де сиділа президія Конгресу. На прапорі великими літерами було написано: "Хай живе соціялізм" — і ні словом не згадувалось про Україну.

Прапор цей розгортають, розтягають і якийсь час тримають отак розтягненим, так що він мало що не закривав усієї президії.

Заля вся була густо вдекорована жовтоблакитними прапорами й прапорцями — отже виглядало так, ніби на тлі наших світлих і ніжних національних кольорів нараз бризнуло кровʼю.

Пам'ятаю, що той колір крови тоді чомусь особливо мене вразив. Якийсь незрозумілий непокій прокинувся в моїй душі. Та червоний прапор вразив тоді й багатьох інших делегатів — хоч тоді ще нікому з нас і в голову не приходило, що той червоний прапор стане пізніше символом пролитої крови багатьох міліонів наших людей, символом катівні, якої ще не зазнала Україна від колиски свого існування...

Тоді — щойно за якийсь місяць перед тим Конгресом — записався я був до партії Українських Соціял-Демократів. Тоді ж бо видавалось, що справжній українець не може не бути соціалістом. І от, вражений відношенням до промовців-вояків й антисамостійницькими промовами моїх партійних "товаришів", а особливо тим колосальним червоним прапором, на якому величезними чорними літерами було написано про соціялізм і цілком забулось про Україну — я довго не вагався...

Як тільки надійшла перерва, я подався до партійного столика соціал-демократів й звернув там мого партійного білета...

Немовби з душі моєї звалився тяжкий камінь. Почував себе в той мент так, ніби очистився я від найбільшого свого гріха...

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.