5 серпня (23 липня) 1917: Луганськ. Другий український з’їзд

Другий український повітовий з’їзд у Луганську відбувся 5 серпня (23 липня) 1917 р.

Дня 23-го липня 1917 р. заходами української „Просвіти" в місті Луганську (на Катеринославщині) відбувся 2-ий Український Повітовий З'їзд.

Спочатку йшли привітання. Після привітаннів презідіум з'їзду приступив до виконання точок, намічених в порядку деннім.

В порядку були доклади прочитані І. д. Вовченком (Історія України), Патериком (Про укр. мову та укр. школу) та Паньківським (Історичний очерк Катеринославщини).

Найголовніша точка цього з'їзду була вибори повітового комітету з виконавчим бюро.

До комітету входять 22 представника, з 2 волостей з 5-и „Просвіт" (з Луганського), від с.-д. партії, від залізничної Громади та два від м. Луганська. З’їзд тут-же дає сьому комітетові наказ, щоби він взявся негайно за українізацію повіту, орудуючись циркулярами Укр. Цент. Ради.

Виконавче бюро комітету ухвалює тут-же скликати з'їзди що місяця, поки праця не піде своїм шляхом. Доклади ідуть досить успішно, особливо „Про укр. мову та укр. школу", після якого відбулася жива дискусія про українізацію школи. Вирішено віддати це питання для розвязання комітетові.

Нова рада, 1917, № 102, 1 серпня.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.