Спецпроект

Як митрополит Шептицький не вітав вождя німецького народу у 1941-му

В контексті дискусій які ведуться нині в Україні навколо постаті Митрополита Андрея Шептицького, публікую рукопис звернення до українців, підписане ним на початку липня 1941 року після зайняття Львова німецькою армією.

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

Власне цей документ спричиняє упередження до Митрополита як зі сторони представників польського народу, так і єврейського.

Отже, вночі 30 червня 1941 року о 4.30 до Митрополита Шептицького терміново прийшла делегація у складі капітана абверу, який був зв'язковим між міністром Розенбергом та групою армій "Південь", Ганса Коха, та зондерфюрера Кейта, Ярослава Стецька та о. Івана Греньоха.

На стіл вони поставили звернення, яким Митрополит повинен був привітати німецьку армію та підтримати цивільний уряд Ярослава Стецька. Німецькі офіцери обманули Андрея Шептицького, заявивши, що Гітлер погодився на те, щоб створити Українську Державу.

Однак, якщо не буде підтримки Шептицького, заявили відвідувачі, та не буде опубліковано текст звернення до українців, німецька влада не погодиться на оголошення Акту про відновлення України.

Переконували 4 години. Рукопис самого звернення Шептицького публікую і бачимо, що своєю рукою він його не писав. Ба більше, Шептицький віднайшов мужність власноруч викреслити фразу "установлений Вождем німецького народу Уряд".

 
Джерело: ЦДІАЛ
 
Джерело: ЦДІАЛ

Пізніше цей текст буде набрано на машинці, але фраза все одно залишиться і Андрей Шептицький ще раз своєю рукою це викреслить.

 
Джерело: ЦДІАЛ

Звернення позитивно оцінював львівський рабин Давід Кагане (врятований Шептицькими під час Шоа – ред.), який писав про те, що треба було мати відвагу заявити про те, що влада повинна трактувати мешканців Краю без огляду на національне походження і релігійну приналежність.

"Особливий інтерес для євреїв має пастирське послання митрополита Шептицького, написане 1-го липня 1941 року, незабаром після того, як Україна проголосила свою незалежність.

У своєму посланні митрополит закликає український народ до слухняності, дисципліни й виконання вказівок нового уряду. Він чекає від нового уряду, і навіть просить його про це, розпоряджень і законів, заснованих на справедливості, що будуть гарантувати добробут і достаток усього населення, незалежно від віросповідання, національної приналежності та суспільного становища.

Саме цей уривок із послання митрополита, такий важливий для євреїв, говорить нам багато чого про його автора. У ті божевільні дні привселюдні заяви про обов'язок або толерантність відносно прихильників інших релігій, під якими митрополит, не приховуючи цього, розумів у першу чергу євреїв, потребували чималої мужності й непохитності моральних підвалин.

Не зайве нагадати, що в той час українці, на жаль, теж брали участь у побитті євреїв. Подібні заклики були вкрай непопулярними, і той, хто їх проголошував, наражався на чималий ризик", - написав рабин Кахане у своєму "Щоденнику Львівського гетто".

Ось така історія. Може мій допис дійде до того історика, хто фахово дослідить цю тему і спростує міф про Шептицького, як німецького колабораціоніста.

Цей документ є у ЦДІА у Львові. Та на жаль, ніхто не спішить досліджувати цю тему і фахово говорити про загадки історії із тих часів.

Влад Якименко: Руська Лозова: роздуми про назву

Імперія старанно нищила все, що мало нагадувати черкасам-українцям про свою окрему історію, традиції та притаманний їм дух свободи. Але ми переконалися зараз, під час війни: наші погляди на волю, майбутнє та взагалі – світогляд, в руських та українців зовсім різні. Звичайно, у нас була і різна історія. І намагатися вкотре змінювати її зараз: називаючи Українською Лозовою село, яке спочатку і названо було Руським, щоб відокремлювати його від українського села Черкаська Лозова – не вірно

Андрій Харук: Не тільки Амет-Хан Султан

Ім'я Амет-Хана Султана відоме усім, хто хоч трошки обізнаний з історією авіації німецько-радянської війни. Але він був далеко не єдиним кримськотатарським льотчиком

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!