Спецпроект

"Голова радміну Латвії та прем'єр-міністр Литви були агентами КДБ"

"Прем'єр-міністр Годманіс був агентом. Пішов в Народний фронт, а потім став головою Ради міністрів Латвії. Прем'єр Литви Казимира Прунскене також була агентом. Гебісти багатьох своїх вводили в гру. Маса підставних осіб, щоб можна було якоюсь мірою маніпулювати рухом, його зборами, конгресами..."

Укрінформ

Сьогодні в Україні досить часто говорять про проблеми, які виникали і продовжують виникати через маніпуляції з архівами КДБ Української РСР. Досить часто у зв'язку з цим згадують про можливий негативний вплив на ситуацію в країні не виявлених "агентів впливу".

У Латвії з цим простіше. Це взагалі єдина пострадянська країна, в якій вдалося взяти гебістські картотеки разом з "ключем", що точно і однозначно їх розшифровує. Про це в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів активний учасник подій 1991 року, латвійський юрист Лінард Муциньш. Він був депутатом парламенту двох скликань, а нині - член Урядової комісії з наукового вивчення КДБ Латвійської РСР при Інституті історії Латвійського університету.

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА АРХІВІВ КДБ

- Доводилося читати, що під час розпаду СРСР в Латвії вдалося захопити і зберегти найбільш повний архів КДБ. Це так?

- Ну, так щоб зовсім повних архівів місцевого КДБ - у нас їх теж не збереглося. Але що важливо і цінно - у нас є "ключ" до архівів. Що це і навіщо він потрібен? Припустимо, береш оперативну справу, і там написано: "Агент "Орел" повідомляє". З контексту, звичайно, можна здогадуватися, хто саме ховається за цим псевдонімом. Але якщо є "ключ", то ти вже точно знаєш, хто він. Це називається - фамільна картотека агентури КДБ.

- Розкажіть, будь ласка, про структуру гебістської картотеки.

- Раніше вона була у трьох примірниках. Один - це алфавітний список за кличками. Другий - алфавіт за прізвищами діючих агентів. По кожній агентській картці є номер, а також спеціальний журнал, у якому записуються дані агента (тільки кличка, без зазначення прізвища, і різноманітні дані, у тому числі - хто вербував, коли). Третя - так звана "статистична" картотека, розкладена по установам і відділам. Щомісяця, а іноді навіть частіше, куратори звітували, скільки агентів завербовано, скільки з різних причин вибуло, скільки "настучали" тощо.

 

З часом одну з картотек, за кличками, відповідно до центрального наказу з Москви ліквідували. Залишилися дві картотеки. І нам вдалося обидві їх захопити. Хоча деякі висловлюють сумніви, мовляв, що щось ще могло висипатися, щось могли викрасти. Але це не так - під час інвентаризації всі картки були на місці...

Отже, по кожному агенту заводилися дві справи. Особова справа - весь матеріал по вербуванню, дані про агента: хто він, де живе. Друга - "робоча справа", в якій зібрані його агентурні повідомлення, у цій справі вказана тільки робоча кличка, без прізвища. Втім, найбільш важливі агентурні повідомлення вкладалися і в особову справу. Тут, до речі, є дуже важливий момент.

- Який?

- Відомі публічні люди, вчені, письменники, художники, які були агентами КДБ, часто намагаються спростовувати це. Вони кажуть: "Я лише писав звіт про подію, що відбулася, для "першої частини" в Академії наук, або Радміні, або в міськкомі-райкомі". Але тоді вони не підписувалися б "Орел", а писали своє справжнє ім'я, умовно кажучи, Іваненко Іван Іванович.

В реальності ж таких повідомлень від відомих людей, підписаних саме псевдонімом, багато. Як правило, вони готувалися разом з куратором, офіцером КДБ, потім розсилалися по різним відділам. Копії залишалася в робочій та особистій справах.

КАРТОТЕКА-КЛЮЧ - "СЕРЦЕ" КДБ

- Як розвивалися події під час перебудови?

- У 1988 році центральна влада в Москві зрозуміла, що втрачає наші країни Балтії, або Прибалтику, як її там імперські називали і, до речі, продовжують називати. Вони вивезли всі робочі й особисті справи агентів до Москви. Однак необхідність у поточній оперативній роботі зберігалася, тому картотеки агентів та їхні копії повідомлень все ж залишалися і у нас. Відвозилися також і кримінальні справи, особливо довоєнні та післявоєнні, справи партизан. Однак потім нам вдалося більшу їх частину повернути назад. Літаком везли, коли ще була демократична Росія.

- Це коли?

- 1991 рік, після провалу путчу, восени.

- Можете трохи детальніше згадати про події серпня 1991-го? (Скоро вже 26-та річниця тих подій). Адже саме тоді вирішувалася доля архіву КДБ у Латвії.

- Про путч я дізнався, коли був в Лієпаї, місті біля моря. Ми там оперативно друкували газету у зв'язку з путчем. Її намагалися захопити прямо в друкарні, потрібно було протидіяти. У Ригу я приїхав тільки на третій день путчу. У нас там в парламенті (тоді Верховна рада Латвії - ред.) намагалися прийняти рішення щодо спецслужб. Але щось не виходило. Цим займався Юріс Боярс, колишній офіцер КДБ і йому не дуже довіряли.

Я приїхав і за ніч все переписав - написав новий закон про КДБ, точніше про його ліквідацію. Того самого дня його прийняли. Після цього ми впритул зайнялися нашим латвійським КДБ. Відключили їм світло, воду і пішли до них. Але вони теж розумно вчинили, поставили собі на охорону більш надійних людей - прикордонників. Прикордонники в ігри не грали, тільки виконували наказ: охороняти, так охороняти.

Десь числа 28-го серпня нам підказали, що найважливіше - захопити "серце" КДБ - картотеку-ключ. Так само звернули увагу, що є ще "об'єктна" картотека (систематизовані справи тих, за ким ведеться спостереження), яку також треба забирати. З урахуванням архівної складової (старі справи ще 40-х років - партизан, легіонерів) ця картотека була дуже великою. (Восени ми її вивозили вантажівкою, разом з меблями).

- Чи була активна протидія з боку керівництва КДБ у Ризі?

- Тодішній начальник держбезпеки Йохансон (останній голова КДБ Латвійської РСР - ред.) наказав начальнику архіву забрати в кабінет найважливішу частину - картотеку-ключ. Статистична картотека була розкладена в двох кейсах, які завжди були напоготові, якщо потрібно буде терміново переїжджати. А по прізвищам - висипали в два мішки.

Пізніше нам розповіли, що під час путчу в архів приходили офіцери КДБ, наприклад, з 1 відділу, говорили, що потрібно якихось агентів зняти з обліку через вибування з різних причин - нібито, переїзд в іншу союзну республіку", переведення в армійські відділи тощо. Але це вже важко було зробити, оскільки картки зсипали в мішки - 4 тисячі справ. А латвійський 1-й відділ КДБ підпорядковувався Першому головному управлінню КДБ у Москві, яке відповідало за зовнішню розвідку (у 1991 році ПГУ було перетворено в СЗР, Службу зовнішньої розвідки Росії - ред.).

ДВОВЛАДДЯ У "КУТОВОМУ БУДИНКУ" ДЕРЖБЕЗПЕКИ

- Навіщо ж розвідка приходили в ті дні з проханням внести зміни в картотеку?

- Видно, їм щось потрібно було вилучити з загального списку агентів. Так бувало у разі роботи агентів на кілька відділів КДБ, окрім 1-го на 2-й (внутрішня безпека та контррозвідка, - ред.), 3-й (займався міліцією, пожежниками, ДОСААФ - ред.), 5-й ("П'ятка", боротьба з ідеологічними диверсіями, антирадянськими та релігійно-сектантськими елементами - ред.). Різне бувало. Деякі картки були обмотані гумкою з прикріпленою написом "Знищити". Згідно з радянськими правилами, після входження в "номенклатуру" цією людиною вже не можна було користуватися, як агентурою.

 

Однак після 4 травня 1990 року (проголошення незалежності Латвії - ред.) номенклатуру нашої республіки вже сприймали як ворогів радянської влади. І тут виходив складний момент. Інструкція зобов'язувала, з одного боку, знімати з обліку і знищувати таку справу, а з іншого - про всякий випадок хотілося мати компромат на майбутнє - на представників ворожої номенклатури. Тому своєчасно картки не знищили. Так було зі справою нашого тодішнього прем'єр-міністра Годманіса.

- Він був об'єктом спостереження?

- Ні, він був агентом. Пішов в Народний фронт, а потім став головою Ради міністрів Латвії. У той час це було поширене. Прем'єр Литви Казимира Прунскене також була агентом. Гебісти багатьох своїх вводили в гру. Також було і у вас у Русі. Маса підставних осіб, щоб можна було якоюсь мірою маніпулювати рухом, його зборами, конгресами. З боку чимало з подібних людей здаються дивними, ненормальними. Але вони спеціально так себе поводили - для дезорганізації. Чи їх, таких, підбирали. Ними керували гебістські куратори.

- Дуже цікава тема.

- Так, після путчу особливо цікаво було читати накази КДБ про координацію дій їхніх агентів з різних союзних республік під час проведення різних міжреспубліканських з'їздів, конгресів демократичних сил СРСР. Це ж дуже складно - як в таких умовах разом керувати агентами, припустимо з Латвії, України та Естонії? Складне завдання.

- Так, але давайт повернемся до подій навколо картотеки КДБ у серпні 1991 року.

- Ми тоді в кабінеті начальника архіву подивилися картотеку, яка там зберігалася. Наш консультант з КДБ підтвердив, що є і найважливіша картотека - із зазначенням прізвищ агентів. Ми опечатали цей сейф, закрили. Я забрав ключі собі. Зізнатися, тоді це був спонтанний вчинок. Але дуже добре, що я тоді так вчинив. Ми опечатали сейф і мішки своїми печатками, кадебісти - своїми.

Однак зняти печатки та відкрити - дріб'язкова справа. Тому ми поставили там свою охорону, вони - свою. Після цього вносити якісь зміни в опечатані картотеки і одночасно в журнали вже було неможливо. Але до того моменту тодішній начальник архіву міг би, в принципі, винести всю цю картотеку зі свого кабінету.

ТАЄМНИЙ ПЕРЕЇЗД У ПАРЛАМЕНТ

- Яким чином?

- Про таку можливість ми дізналися пізніше. Виявляється, з будівлі КДБ можна було пройти до двох квартир у сусідньому будинку, а там вже був вихід на сходову клітку сусіднього будинку - зовсім іншого двору, іншого під'їзду. Припускаю, це були уроки 1956 року в Будапешті. Щоб можна було і самим утекти в крайньому випадку... Але ми все захопили до того, як були зроблені спроби щось винести. Таким чином, наявна в нашій країні картотека виявилася повною. Ми, наприклад, знаємо про перереєстрацію агентури у 1953 році. Це було зроблено після того, як прибрали Берію.

Лінард Муциньш у програмі Віталія Портникова "Дороги к свободе" на "Радіо Свобода"

- Навіщо?

- У повоєнний час агентури було надто вже багато. Надлишковий обсяг, що дає мало користі. Вони її перереєстрували, скоротили штати. І з того часу, з 1953 року, розпочався новий, безперервний облік до 1991 року. У Латвії через журнали агентури пройшло близько 25 тисяч агентів (за весь період у 34 роки - ред.).

- Отже, опечатані картотеки, охорона. Що сталося потім?

- Цей, відомий всій Ризі, "кутовий будинок" КДБ почало забирати для своїх потреб МВС Латвії. І наша комісія прийняла рішення перевезти архів у парламент. Щоб не було неприємних несподіванок, про це знало лише вузьке коло осіб. Швидко зібрали все і перевезли.

Коли повідомили про це Горбунова (голова Верховної ради Латвії у 1989-1993 роках - ред.), він сказав: "Вже телефонував з цього приводу Йохансон". Я відповів: "Так-так, ось постанова нашої комісії про перевезення картотеки. Все згідно з законом...". Так було з ризьким центральним архівом. І окрема історія - архіви інших підрозділів КДБ, у тому числі районні архіви.

- Що, там теж бували якісь суттєві справи?

- Так. В архіві розвідки ми знайшли справу покійного генерала Латвійської армії Роберта Клявіньша (1885-1941, - ред.). Він ще до війни був завербований російською (радянською - ред.) розвідкою. У 1940 році його зробили депутатом "народного" сейму (ми його називаємо "ляльковим"), який приймав рішення про входження в СРСР. Зараз ми добре знаємо, що в комісії цього "сейму", яка приймала рішення про приєднання до Радянського Союзу, були суцільні агенти. (Так що говорити про "волевиявлення народу в 1940 році" просто смішно).

Потім його призначили начальником 24-го стрілецького корпусу Червоної армії, до складу якого включили переформовані дивізії колишньої Латвійської армії. А незадовго до вторгнення німців у червні 1941 року Клявіньша разом з іншими латвійськими офіцерами викликали "на курси" до Москви - нібито вчитися. Там їх майже всіх заарештували, і за кілька місяців розстріляли.

- Під час перебудови, в боротьбі за відновлення незалежності, був тісний зв'язок, координація дій між трьома балтійськими країнами. Ви знаєте, що було з архівами КДБ у сусідів?

- У Литві та Естонії було дуже схоже. Але там, на жаль, не вдалося захопити картотеку-ключ. Там прізвища агентів доводиться встановлювати за непрямими даними. І це може призводити до юридичних складнощів, коли колишній агент від усього відмовляється. Хоча, і у нас, навіть за наявності ключа, теж бувають складнощі, теж крутять всякі ширлі-мирлі. Кажуть: це за нашою спиною писали, замість нас, щоб зганьбити нас.

А ми нічого не знали... Були і протилежні ситуації. Десь у середині 90-х років в Росії почали готувати підроблені картки на наших діючих політиків - нібито вони теж були завербовані. Однак підполковник КДБ Латвійської РСР, який вів картотеку-ключ, до того часу помер. Доводилося підробляти його почерк. І це допомагало викривати такі фальшивки.

ЯК ВИРАХУВАЛИ ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР КДБ-ДЕРЖПЛАНУ

- Якою є процедура звернення за даними про себе в архів?

-У нас (як і в Литві, Естонії) можна піти в Комісію розслідування тоталітарних злочинів із запитом про себе: по-перше, чи не значився ти в КДБ агентом, по-друге, чи не був ти постраждалою стороною, об'єктом спостереження? І тобі зобов'язані відповісти... Так, до речі, є ще одна важлива деталь. Ми в Ризі ще захопили "обчислювальний центр" держбезпеки.

 

- Що це?

- У будівлі, де зараз знаходиться регістр підприємств Латвії, колись був Інститут економіки Держплану Латвійської РСР. Для них купили новітні на той момент західнонімецькі комп'ютери. Але до всього цього таємно додали додаткові елементи. І в підвалі будівлі знаходився комп'ютер КДБ (можливо, що ночами кадебісти також використовували робочі можливості верхніх машин Інституту економіки Держплану).

- А навіщо це робилося?

- У них був розроблений спеціальний класифікатор - за яким легко було знайти потрібну інформацію в різних справах, донесеннях за якимись ключовими словами. Наприклад, за прізвищами... Комп'ютери тоді працювали з такими великими стрічками. Перед відходом гебісти думали, що розмагнітили їх. Там були такі спеціальні великі магніти, схожі на електроплити. Але ми ж зараз розумні, ми знаємо, що і з таких "розмагнічених" бобін насправді можна зчитати всю інформацію.

Так ми відновили безліч агентурних повідомлень, об'ємом на третину аркуша кожне. Такого приблизно змісту: "Агент "Орел" повідомляє. Троє студентів випивали після здачі іспитів з "Історії КПРС". Студенти Іванов, Петров, Сидоров, будучи напідпитку, разом спалили підручники з історії КПРС". Або: "Я поїхав на екскурсію в Будапешт. І звідти зателефонував у Стокгольм латиському емігрантові такому-то".

Завдяки "ключу", всі ці повідомлення повністю розшифровуються. А якби його не було, доводилося б з'ясовувати ім'я агента по іншим деталям. У другому випадку все зрозуміло: з Будапешта емігрантові дзвонила одна людина, вона та агент. А ось у першому випадку набагато складніше зрозуміти, хто саме стукач? Хтось з трійки "Іванов, Петров, Сидоров"? Чи ще хтось ззовні спостерігав за ними?

- Як юридично визначається, наскільки детальну інформацію можна отримати в архівах колишнього КДБ?

- Ось тут у нас і, наскільки знаю, у вас в Україні теж йдуть суперечки. Людині потрібно видавати тільки інформацію, що і як саме на нього стучав агент "Орел"? Чи ще розкривається і прізвище цього "Орла"? Ось у нас тут в Латвії йде боротьба з начальником Бюро по захисту конституції. Аргументуючи "європейськими вимогами" про захист особистих даних, вони хочуть запроторити побільше відомостей. І це зрозуміло. Вони самі сидять на цій інформації. А інформація - це влада...

Хоч якусь важливу роботу вони теж ведуть. Нещодавно парламент дав 30 тисяч євро на переписування даних зі старих плівок, щоб нічого не пропало... До речі, я недавно їздив в Україну. Привіз звідти книгу, в якій описані такі самі суперечки на ту саму тему: як далеко ми можемо піти у розсекреченні інформації, а які особисті дані все ж потрібно зберігати. Це дуже важливе питання для кожної держави.

Джерело: Укрінформ.

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Легенда про крутянців

Нові документи спростовують легенду про спільне поховання Володимира Шульгина та Володимира Наумовича

Наймолодший крутянець

Десятки років в українській історичній та публіцистичні літературі побутує теза, що під Крутами загинули сотні неповнолітніх юнаків. Учнів, школярів. При підготовці цієї публікації додатково перевірено роки і дати народження усіх відомих ґімназистів, участь чи загибель яких в тому бою підтверджується різними першоджерелами. З-поміж усіх загиблих під Крутами, чиї дати або роки народження є відомими, немає жодного неповнолітнього

Рятівники євреїв з Галичини. Ким вони були, та як живуть їх родини сьогодні

За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем та за підрахунками Єврейської конфедерації України, на Львівщині відомо 1009 випадків, а на Івано-Франківщині 246 випадків, у яких рятівники були визнані Праведниками народів Світу з України. І це лише з українського списку Праведників народів Світу. Також, є польській перелік тих, хто рятував євреїв на Львівщині та Станіславщині