Документи сестер – підпільниць ОУН віднині онлайн. СКАНИ

22 документи, що стосуються підпільниць ОУН Ярослави та Євгенії Романиних, публікують в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Сьогодні, 17 червня, виповнюється 2 роки, як Ярослава Романина відійшла в кращий світ.

Електронний архів українського визвольного руху публікує 19 документів з архівно-кримінальної справи Ярослави Романиної, що зберігається в Архіві Управління СБУ у Львівської обл., та 3 документи з архіву референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи, які містяться в Архіві Центру досліджень визвольного руху.

У цих джерелах ідеться про бойовий шлях рідних сестер Ярослави (псевдо "Стефа") та Євгенії ("Катруся") у боротьбі за незалежність України.

 Сестри Романини: Євгенія і Ярослава, 1947 рік

Оприлюднена колекція містить автобіографії обох сестер, протоколи допитів Євгенії в Службі безпеки ОУН, акт про чекістсько-військову операцію, в ході якої було взято в полон Ярославу, її арештантську анкету, вирок радянського суду, апеляційні скраги та інші процесуальні документи. Переглянути колекцію документів можна на сайті Е-архіву за посиланням.

Ярослава Романина (за чоловіком – Левкович) народилася 31 жовтня 1921 р. в селі Нестаничі Радехівського району Львівської області й мала ще двох сестер і брата, всі з яких брали участь у боротьбі за незалежність України. Від 1941 р. – в підпіллі ОУН під псевдонімами "Марта" й "Оля".

Восени 1942 р. стала станичною жіноцтва в рідному селі (керівником жіночої секції сільського осередку ОУН). Згодом організовувала перехід місцевих хлопців Української повстанської армії на сусідню Волинь.

Анкета заарештованої Ярослави Романиної з її архівної кримінальної справи МГБ, 1952 рік 

Протягом 1944—1947 рр. Ярослава Романина займала посади провідниці жіночої мережі ОУН у Радехівському та Лопатинському районах Львівської обл. З осені 1947 р. й до дня арешту "Оля" працювала в друкаркою в підпіллі. Спершу – в технічній ланці на Жовківщині, з 1948 р. – при окружному провідникові ОУН Мар'янові Шульгану ("Біловусу") та окружному референту пропаганди Степанові Ханкову ("Носачу").

Органи МГБ заарештували Ярославу в 1952 р. У в’язниці на вул. Лонцького у Львові дівчина неодноразово зазнавала побоїв на допитах. 9 травня 1952 р. Військовий трибунал військ МГБ Львівської обл. відправив її на 12 років у табори Інти, Абезу, Воркути. 

 Обвинувальний висновок у справі Ярослави Романиної, 1952 рік 

У ГУЛАзі Ярослава зустріла полковника УПА Василя Левковича ("Вороного"), який відбував 25-річний строк. Пара побралася 17 березня 1957 р. Ярославу звільнили з таборів 12 листопада 1959 р., та вона терпеливо дочекалася свого чоловіка, який відбув повний термін і вийшов на волю тільки в 1971 р. 

До України Ярослава Левкович повернулася в 1965 р. Видала спогади "Життя підпільниці" (2003). Померла у Львові 17 червня 2014 р., на 2 роки переживши свого чоловіка.

Скарга засудженої Ярослави Романиної Голові Верховної Ради СРСР, 1957 рік 

Євгенія Романина (за чоловіком – Чорній) народилася 23 березня 1923 р. У 1943 р. долучилася до Юнацтва ОУН, згодом стала підрайонним референтом жіночої мережі ОУН Радехівського району під псевдо "Катруся". Уперше "Катрусю" заарештував НКВД в 1945 р., одначе їй удалося втекти й пробути в підпіллі ще до 1947 р. Вона лікувала поранених повстанців в Українському Червоному хресті, згодом працювала друкаркою в Радехівському надрайонному проводі.

Автобіографія Євгенії Романиної ("Катрусі"), написана для Служби безпеки ОУН, 1950 рік

Після загибелі надрайонного провідника "Срібного" в 1954 р. Євгенія втратила зв’язки з іншими членами ОУН і два роки переховувалася в рідному селі. Заарештована через донос у 1956 р., але завдяки "хрущовській відлизі" звільнена. Останні роки життя проживала у Львові. Померла 16 січня 2004 р.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.