25 років у ГУЛАГу. 90-річний Іван Мирон остаточно реабілітований за новим законом

Закарпатець Іван Мирон став першим, кого Національна комісія з реабілітації визнала реабілітованим. Сьогодні від отримав документ, що відновлює справедливість.

Реабілітація відбулася на підставі нового Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Почесну місію вручити документ легендарному борцю за Незалежність виконали Йосип Зісельс, дисидент, громадський діяч, голова Ваад України та член Національної комісії з реабалітації та Вахтанг Кіпіані, історик, журналіст, головний редактор інтернет-видання "Історична правда".

 
Йосип Зісельс вручає довідку про реабілітацію Іванові Мирону

Іван Мирон народився 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району у селянській родині. Після закінчення сільської п'ятирічки Іван продовжив навчання у Великобичківській десятирічці, потім влаштувався учителем початкових класів у селі Чорна Тиса.

"От наша сім'я, ми живемо у гірській місцевості, і щоб тут поселитися, то самі викорчовували все на цій землі. А потім прийшла радянська влада й нам сказали: "Ми забираємо у вас цю землю". То за що я мав любити радянську владу?", – згадує Іван Мирон.

У 1950 році йому прийшла повістка до Радянської армії. Він не хотів обертати зброю проти своїх і зв'язався з націоналістичним підпіллям, обрав нелегальне становище:

"Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!" 

У квітні 1951-го Іван Мирон відібрав зброю з набоями в охоронця сільради в Росішці. Через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували емгебісти. Постарався зрадник, якого всі вважали "своїм".

Під час обшуку в Мирона емгебісти знайшли сховані маленький синьо-жовтий прапорець, який батько привіз у 1937 році з чергового з'їзду просвітян у Львові, та заборонені твори Грушевського, Винниченка, часопис "Ідея і Чин". 22-річному Івану Мирону і ще п'ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму. 

 
Довідка, видана Іванові Мирону, про те, що він відбув 25 років ув'язнення в ГУЛАГу

Далі були пересильні тюрми та табори: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по річці Єнісей до Норільська. Там він став одним із учасників Норильського повстання.

Норильське повстання, повстання в Кенгірі та Воркуті поставили крапку в історії ГУЛАГу. Система змушена була піти на поступки, умови утримання покращилися.

Самого ж Івана Мирона у 1955-му перевели до "Озерлагу" в Іркутську область. А в 1961-му – в Мордовські табори, де він познайомився з Василем Овсієнком, Левком Лук'яненком, братами Горинями, Валентином Морозом.

У 1953-му після смерті Сталіна була оголошена амністія, у 1961-му прийняли новий Кримінальний кодекс, за яким максимальний термін покарання зменшили з 25 до 15 років. Іван Мирон отримав шанс вийти на свободу, варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Проте на всіх комісіях "із перевиховання" Іван Мирон вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.

Івана Мирона звільнили лише в травні 1976-го. 

Саме збройний опір, який чинили повстанці у 1951-му, став головною завадою для реабілітації Івана Мирона в 1995-му – суд перекваліфікував статтю пана Мирона зі "зради Батьківщині" на "бандитизм": а за цією статтею реабілітація не передбачалася.

13 березня 2018 року парламент ухвалив нову редакцію Закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Після цього правову колізію вдалося зняти. Національна комісія з реабілітації відновила справедливість стосовно Івана Мирона 18 липня цього року.

Іван Мирон – є останнім з живих раніше нереабілітованих політв'язнів, який відбув 25-річний термін ув'язнення.

Нагадуємо, у травні 2018 року вступив у дію   Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Попередній закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", який було ухвалено ще в УРСР, не враховував прав людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами. Створення Національної та регіональних комісій з реабілітації відбулося на виконання нового закону Українським інститутом національної пам'яті. 

Січневе повстання 1863 року на Київщині, Волині й Поділлі

"Проблема польсько-українського історичного діалогу роками полягала в тому, що ми зосереджуємося на тому, що криваво нас розділяє. Історична політика між двома державами повинна полягати у пошуках того, що нас об'єднує", - Роберт Чижевський.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.