Презентація нового бачення роботи Українського інституту національної пам'яті. СЛАЙДИ

Міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський презентував на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики нове бачення роботи міністерства, акцентуючи увагу на цілях та завданнях нових центральних органів виконавчої влади.

Про це повідомляє "Детектор медіа".

Володимир Бородянський розповів, що функції з реалізації державної політики повинні бути зосереджені не в міністерствах, а в інших центральних органах виконавчої влади (агентствах).

Міністр також представив присутнім на засіданні новообраного голову Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича.

Антон Дробович
Антон Дробович
ДЖЕРЕЛО: FB-ПРОФІЛЬ

"Історична правда" публікує презентацію повністю, в частині, що стосується діяльності УІНП.

 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"


Варто відзначити, що серед пріоритетних напрямків роботи УІНП жодним словом не згадано про роботу над створенням Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті (ГДА УІНП).

Довідково. ГДА УІНП – це цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До Архіву, відповідно до Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" мають перевезти документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах.

Цю ситуацію прокоментував на своїй сторінці у Facebook, колишній заступник директора УІНП (2014) та радник голови УІНП (2015-2016) Олександр Зінченко.

"Ключовим елементом подібних інституцій - є збереження, вивчення та оприлюднення колись секретних архівів спецслужб тоталітарних режимів. Навколо цього збудовані усі подібні інституції у посттоталітарних країнах: у Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Литві...

Оприлюднення цих архівів та консолідація у Архіві національної пам'яті є ключовою вимогою Закону про доступ до архівів комуністичного тоталітарного режиму в Україні.

Творення цього архіву під егідою УІНП є прямою вимогою закону. У бюджеті виділене під це фінансування. Уряд (не цей, а папєрєднікі) виділив приміщення. Тобто процес рухався повільно але впевнено.

Так от в пріорітетах нової влади творення Архіву національної пам'яті не значиться", - написав Олександр Зінченко.


Також повідомляємо, що на засіданні вищезгаданого Комітету Верховної Ради Антон Дробович, відзначив:

"Інститут національної пам'яті, власне, продовжить пошук героїчних особистостей, але з акцентом на таких особистостях, які будуть об'єднувати українське суспільство, які допоможуть нам нарешті прийти до згоди з таким особистостям", - передають Українські Новини.

Дробович привів у приклад художника Казимира Малевича і футболіста і тренера Валерія Лобановського.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.