Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Микола Савчук: Як нас совєтизували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Засновано платформу #Моя Війна

Кожен українець, як свідок жорстокої війни російської федерації проти України, може описати свою історію, викласти реальні факти та особисті переживання

Ірина Савицька-Козак: "Таких сцен не можна забути, вони залишаються на все життя"

При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала ненавидіти цілий нарід, бо представники цього народу, яких я зустрічала, всі були жорстокі. Ту ненависть я перенесла потім на росіян, бо все трагічне і жорстоке, що приходилося переживати за другої большевицької окупації було пов'язане з мовою і зарозумілістю того народу

АНОНС: презентація спогадів Ірини Савицької-Козак

Як зв’язковій Романа Шухевича, у 1946 р. її вдалося перебратися через окуповані Червоною армією землі і добратися до Німеччини, щоб поінформувати Степана Бандеру про зміни, які сталися у підпільному русі під час і після війни. Спогади містять численні деталі про діяльність українського націоналістичного підпілля -- зокрема характеристики Романа Шухевича і Степана Бандери, оцінку ролі жінок в УПА та ідеологічної еволюції ОУН, багату інформацію про конфлікт між різними націоналістичними групами у повоєнній діаспорі

Іван Гречко: “Та вони зразу сліди за тобою затирали, аби ти навіть в думці не вертатися десь туда”

Громадський діяч Іван Гречко розповів про міжвоєнне дитинство та дорослішання у часі війни. Поділився про те, як брав участь у відродженні УГКЦ та співпрацював з отцем Володимиром Стернюком, про долучення до заснування Народного руху України, і головне – як став патріархом львівського колекціонування й зібрав найфундаментальнішу в Україні колекцію ікон на склі.

В Україні запустили сайт, на якому можна «прогулятись» Чорнобилем та «політати» над Прип’яттю

Освітня та комунікаційна онлайн-платформа «Чорнобиль. Подорож», запуск якої відбувся з ініціативи Офісу Президента, дає змогу здійснити віртуальну мандрівку зоною відчуження.

АНОНС: презентація проєкту «Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки»

3 листопада Музей Голодомору презентує проєкт «Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки» за результатами другої масштабної експедиції Україною з пошуку свідків, які пережили Голодомор 1932-1933 років

ГУЛАГ після Солженіцина

30 жовтня 1974 року політичні в’язні Мордовських і Пермських таборів оголосили одноденні і дводенні голодування з одночасним висуненням вимог. Зокрема: визнати статус політичного в’язня; відокремити від політичних в’язнів воєнних злочинців і кримінальників; скасувати примусову працю і обов’язкове виконання норми; скасувати обмеження щодо листування, в тому числі з закордоном; змінити обмеження щодо посилок і передач; виокремити медичну службу місць ув’язнення з підпорядкування МВД; забезпечити ув’язненим повноцінне медичне обслуговування за участю лікарів-фахівців, в тому числі іноземних; збільшити кількість побачень з родичами, дозволити побачення з друзями; забезпечити можливість творчої діяльності літераторам, вченим, художникам; дозволити реєстрацію шлюбів; дозволити розмовляти на рідній мові в таборі і під час побачень. Таким чином було вирішено започаткувати День політичного в’язня в СРСР.

В Україні з'явилась найбільша у Східній Європі точка доступу до архіву історій про Голокост

В Україні з’явилася найбільша в Східній Європі точка доступу до архіву свідчень про Голокост і «колекції Спілберга».

АНОНС: Презентація проєкту і книги "Дисиденти" Вахтанга Кіпіані

Сьогодні відбудеться Презентація проєкту і книги "Дисиденти" Вахтанга Кіпіані за підтримки УКФ.

Музей Голодомору запише свідчення очевидців у 10 областях

Уже вдруге Музей Голодомору вирушив у масштабну експедицію Україною, щоб записати свідчення тих, хто пережив страшні 1932-1933 роки.

АНОНС: На книжковому форумі презентують щоденники Мирона Кордуби та збірник документів про Карпатську Україну

У Львові у конференц-залі нового колегіуму УКУ відбудеться дискусія та презентація нових видань видавничої серії: "Україна. Європа: 1921-1939".

Спогади Василя Тарана: предки, патріархальний світ, юність

Настав страшний 1933 рік. Пам’ятаю, ми з матір’ю йшли в Саливінки до тітки. Дорога навпростець ішла через цвинтар. Якраз у той час туди привезли хуру мерців. Вони здебільшого були позашивані у рядна, старі ковдри. На одному мерці рядно біля рота ворушилося. Виявилося, чоловік ще не був мертвим. Люди, які були тут, почали лаяти його дружину: «Що ж це ти ще живого чоловіка в могилу віддала?» «А що ж я могла вдіяти, коли дядько Артем сказав, що давай, бо він завтра все одно помре». Того чоловіка забрали до лікарні. Він прожив там днів із п’ять, та й помер: був виснажений, дистрофічний. І не було його чим годувати.

Сергій Лаєвський: Мої дідусі

Війна, і знову війна, полон і знову війна, а потім пропав безвісти…Коли він повернувся б додому…. Наприкінці 1940-х років бабусю та дядька заарештували, а мама залишилися сама…Олександр Огнівенко був високий і стрункий. Таким його запам’ятала моя мама. І хоча я свого діда ніколи у житті не бачив, але таким буду пам’ятати і я.