Спецпроект

1984: радянський фільм про батька Тягнибока. ВІДЕО

Знятий у позитивній манері кінохроніки УРСР, фільм "Це ваша нагорода, лікарю!" розповідає про медика Львівського спортивного інтернату Ярослава Васильовича Тягнибока - майстра спорту СРСР, лікаря збірної СРСР із боксу і батька нинішнього лідера партії "ВО "Свобода".

Любителям форумних баталій буде цікаво поглянути на Тягнибока у спортивному костюмі з гербом Радянського Союзу і написом "СССР". Є в кадрі і сам Олег - разом із татом, мамою і молодшим братом Андрієм він дивиться тележурнал про свого батька. 

Невідома точна дата виходу стрічки. Згадується 1981 рік, коли лікар Тягнибок допоміг стати чемпіоном травмованому гімнасту Олександру Дитятину, а показана в кадрі італійська грамота Ярославу Тягнибоку датована жовтнем 1983 року.

Тягнибок-2004 - про "жидву і москалів". ВІДЕО

Знаючи терміни радянського кіновиробництва, логічно припустити, що фільм вийшов на екрани на початку 1984 році. До того ж не згадується про те, що головного героя немає в живих - за даними ЗМІ, Ярослав Тягнибок помер у 1984-ому, коли Олег пішов у 10-ий клас (тобто у другій половині року).

На офіційному сайті "Свободи" скупо повідомляється "трагічно загинув", інтернет-газета "Сейчас" (проект порталу "Ліга") писала про насильницьку смерть. 

Ось як про описану у фільмі історію з гімнастом Дитятиним згадував Олег Тягнибок: "За батьком тоді прислали реактивний військовий літак, яким його терміново доправили до Москви. Всю ніч він чаклував над Дитятиним: ставив йому примочки, масажував, і врешті-решт, маючи складну травму як для гімнаста, спортсмен наступного дня став абсолютним чемпіоном світу".

До речі, окрема тека, присвячена Ярославу Тягнибоку, зберігається в одній із найбільших у Європі колекцій (30 тисяч експонатів у приватній квартирі!), присвячених боксу - у львів'янина В'ячеслава Слончинського.

Серед документів і артефактів є й медаль чемпіонату світу з боксу, яку Тягнибоку-старшому подарував міністр спорту Венесуели - за те, що той перед церемонією нагородження оперативно позбавив чиновника болю у спині.

Зняв стрічку легендарний оператор "Укркінохроніки" Віктор Кріпченко.

Інше ВІДЕО з 1984 року:

Орвеллівська реклама першого Macintosh від Apple

Перша людина, яка стала живим супутником Землі

Дід Панас розповідає телеглядачам казочку про їжачка і зайчика

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».