1990: перший "Макдональдз" у Радянському Союзі. ВІДЕО

Це відео - репортаж канадської телекомпанії CBC про відкриття першого в СРСР фаст-фуду. Кілометрова черга спраглих заокеанської екзотики стала символом програшу комунізму. Капіталізм переміг не ракетами, а гамбургерами.

31 січня 1990 року в Москві з дозволу комуністичної влади відкрився перший у Радянському Союзі "Макдональдз". Він став найбільшим закладом мережі у всьому світі.

Перші місяці існування фаст-фуду до закладу стояла кілометрова черга, яка тяглася зигзагами довкола Пушкінської площі - годинами, незважаючи на холод чи мороз.

Подивитися відео черги можна в розділі "Календар". Вона була довга навіть для звиклих до всюдисущих черг радянських громадян і потрапила до книги рекодів Гіннеса.

1988 рік. Як функціонувала радянська черга

В кінотеатрах УРСР перед показом художнього фільму крутили документальну короткометражку про цю чергу, де саундтреком була пісня "Америка" переможців першого фестивалю "Червона Рута" "Братів Гадюкіних".

В СРСР у ті роки вже давно сформувалася специфічна культура споживання, хоча споживати особливо не було чого. Західні побутові речі оточувалися ореолом причетності до чарівного світу капіталізму, вони вважалися якісними і були ознакою статусності. Тому одноразовий посуд із закладу на Пушкінській відвідувачі часто-густо забирали з собою.

Західний світ обманув комуністичну владу. Погрожуючи війною у космосі, він переміг у війні споживацьких стандартів. Яскраві упаковки фаст-фуду виявилися сильнішими за ідеологічні агітки про "агресивний блок НАТО". 

1983: Рейган оголошує СРСР "імперією зла" (ВІДЕО)

Журнал "Юний Технік" у тогочасному репортажі у стилі перебудовної журналістики риторично запитував: "Варто подумати, чому наші математики не проти перекваліфікуватися в офіціантів?"

Перший "Макдональдз" став вікном у західний спосіб життя - туди ходили, щоб відчути себе трошки американцем (тоді США пересічні громадяни любили, а рідну країну нерідко зневажали). Дивувала незвична організація робочого простору, завжди усміхнені продавці (в цьому відео одна з них каже, що відвідувачі думають, що вона з них сміється) і екзотична на той час їжа.

При цьому ціни у фаст-фуді важко було назвати демократичними: "біґ-мак" коштував 3,75 карбованця - на такі гроші можна було непогано поїсти у ресторані, не кажучи вже про громадські їдальні.

Дивіться також: "1986: перший американський телесюжет про аварію на ЧАЕС"

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.