1999: розстріл міністрів у вірменському парламенті. ВІДЕО

27 жовтня 1999 року група озброєних людей увірвалася в зал засідань Національних зборів Республіки Вірменія і відкрила вогонь по президії.

У президії парламенту в той час знаходилися і вірменські міністри (якраз був день уряду - так званий "день питань і відповідей").

За кілька хвилин країна втратила прем'єр-міністра, спікера парламенту і обох його заступників, міністра і трьох депутатів. Загалом загинуло восьмеро людей. Кілька втрапило в лікарню у важкому стані - на відео видно, як одного з народних обранців народний месник забиває прикладом автомату.

1989: страта Чаушеску і його дружини Єлени. ВІДЕО

Нападників очолював колишній журналіст і активний вірменський діяч часів перебудови Наїрі Унанян. Він заявив, що метою кривавого побоїща у владі було "врятувати Вірменію від розвалу". Знайома риторика, чи не так - у нас кожна політична сила любить драматизувати ситуацію у подібному стилі "Україна гине!"

Відповідно до риторики політиків драматично розглядають ситуацію і виборці. Коли читаєш сповнені ненависті коментарі на УП, складається враження, що про повтор вірменського сценарію в Україні мріє багато наших земляків - от тільки охочих це зробити не знаходиться.

Війна Хімаєра. Як одна людина повстала проти влади

Воно, може, й на краще. Теракт групи Унаняна навряд чи призвів до чогось позитивного у вірменській політиці, натомість викликавши шок і посіявши недовіру у суспільстві. В убивстві звинуватили тодішнього президента Вірменії, який одним махом позбавився своїх політичних противників.

А хто ж стояв (і чи стояв) за Унаняном насправді, досі невідомо. Виконавці сидять у в'язниці. Пожиттєво.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.