Спецпроект

Шлюб по-бандерівськи

14 жовтня – день віри, кохання і війни. На нього припадає християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Як кажуть, шлюб, укладений на Покрову, буде міцним і щасливим. Ікона Покрови була однією із найшанованіших у запорозьких козаків. Цього ж дня у 1942 році була започаткована Українська повстанська армія. На війні, яку вели члени ОУН і вояки УПА, знаходилося місце і земному.

Це саморобне свідоцтво про одруження двох членів Організації українських націоналістів-бандерівців - Сарчука Василя (користувався псевдонімом "Яків") і Зубрицької Ліди ("Оля").

 Доля поєднала галичанина і волинянку

Документ є другим із відомих на сьогодні джерел такого штибу.

Перший - "акт вінчання" двох невідомих революціонерів від 6 липня 1950 року - фахівці львівського Центру досліджень визвольного руху нещодавно опублікували у книзі "Українська повстанська армія. Історія нескорених". Він має недолік - текст і підписи молодят зашифровані.

Ліда Зубрицька надрукувала свідоцтво сама. Скористалася "службовим становищем", адже була машиністкою провідника Луцької округи ОУН Олександра Савири-"Зарічного". Свідоцтво датоване 1951-им роком. Офіційно війна вже 6 років як закінчилася.

Місце укладання документу зашифровано стандартно: "Постій"

"Ще до вступу у шлюб з "Яковом" я на своїй друкарській машинці виготовила бланк свідоцтва. А після весілля "Зарічний" сам заповнив це свідоцтво, завірив своїм підписом. Розписалися ми з "Яковом" у присутності свідків - оунівців "Лукаша", "Левка" і "Арсена". Таке про появу цього документа жінка розповідала 1951 року.

У підпіллі на Волині з 1944-го Зубрицьку називали професійною акушеркою. Також допомагала хворим і пораненим з куреня УПА "Рубащенка". Згодом, за завданням керівництва, розшукувала радянських агентів серед прихильників повстанського "розкольника" Степана Янішевського. Далі була друкаркою у Валерія Бондарчука-"Стемида", "Варнака" і "Сизого".

З 1950 року розмножувала націоналістичну літературу для керівника Луцької округи Олександра Савири. Для конспірації постійно перебувала на одному місці, у тодішньому Берестечківському районі Волинської області. Там знайшла свою долю - ставного красеня Василя Сарчука, провідника району.

Василь і Ліда - молодята

Уже через рік 27-річна Ліда і 29-річний Василь таємно від радянської влади побралися. Зубрицька взяла прізвище чоловіка. Весілля влаштували у селі Ново-Зборишів Луцького району. У тому ж році у пари з'явився первісток. Назвали Василем.

Весільні радощі швидко заступило горе. 30 серпня 1951 року радянські чекісти вбили Сарчука. А 4 грудня у Лобачівці Берестечківського району опергрупа затримала його дружину Ліду. При жінці виявили саморобне свідоцтво про одруження.

Так виглядала обкладинка

У момент затримання "совітами" Ліда мала при собі пістолет. Мабуть за це їй дали аж 25 років виправно-трудових таборів. Через малу дитину "пожаліли" - скоротили строк до 10-и. Відбувала покарання у Мордовії.

З сином її розлучили. Від його імені якось написала листа прокуророві (цитата дослівно): "Дядя Прокурор! Прошу Вас очень, одпустите мне дамой мою маму Зубрицьку Лидию Михайловну. Дядя Прокурор! Мне всего четвертый годик. Я своїй мамы совсем не помню. У всех есть мама, которая их ласкает. А я живу возле чужих людей и не знаю маминой ласки".

Але "дядя"-прокурор ніяк не відреагував.

Володимир КОВАЛЬЧУК - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України


«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.