Спецпроект

Шлюб по-бандерівськи

14 жовтня – день віри, кохання і війни. На нього припадає християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Як кажуть, шлюб, укладений на Покрову, буде міцним і щасливим. Ікона Покрови була однією із найшанованіших у запорозьких козаків. Цього ж дня у 1942 році була започаткована Українська повстанська армія. На війні, яку вели члени ОУН і вояки УПА, знаходилося місце і земному.

Це саморобне свідоцтво про одруження двох членів Організації українських націоналістів-бандерівців - Сарчука Василя (користувався псевдонімом "Яків") і Зубрицької Ліди ("Оля").

 Доля поєднала галичанина і волинянку

Документ є другим із відомих на сьогодні джерел такого штибу.

Перший - "акт вінчання" двох невідомих революціонерів від 6 липня 1950 року - фахівці львівського Центру досліджень визвольного руху нещодавно опублікували у книзі "Українська повстанська армія. Історія нескорених". Він має недолік - текст і підписи молодят зашифровані.

Ліда Зубрицька надрукувала свідоцтво сама. Скористалася "службовим становищем", адже була машиністкою провідника Луцької округи ОУН Олександра Савири-"Зарічного". Свідоцтво датоване 1951-им роком. Офіційно війна вже 6 років як закінчилася.

Місце укладання документу зашифровано стандартно: "Постій"

"Ще до вступу у шлюб з "Яковом" я на своїй друкарській машинці виготовила бланк свідоцтва. А після весілля "Зарічний" сам заповнив це свідоцтво, завірив своїм підписом. Розписалися ми з "Яковом" у присутності свідків - оунівців "Лукаша", "Левка" і "Арсена". Таке про появу цього документа жінка розповідала 1951 року.

У підпіллі на Волині з 1944-го Зубрицьку називали професійною акушеркою. Також допомагала хворим і пораненим з куреня УПА "Рубащенка". Згодом, за завданням керівництва, розшукувала радянських агентів серед прихильників повстанського "розкольника" Степана Янішевського. Далі була друкаркою у Валерія Бондарчука-"Стемида", "Варнака" і "Сизого".

З 1950 року розмножувала націоналістичну літературу для керівника Луцької округи Олександра Савири. Для конспірації постійно перебувала на одному місці, у тодішньому Берестечківському районі Волинської області. Там знайшла свою долю - ставного красеня Василя Сарчука, провідника району.

Василь і Ліда - молодята

Уже через рік 27-річна Ліда і 29-річний Василь таємно від радянської влади побралися. Зубрицька взяла прізвище чоловіка. Весілля влаштували у селі Ново-Зборишів Луцького району. У тому ж році у пари з'явився первісток. Назвали Василем.

Весільні радощі швидко заступило горе. 30 серпня 1951 року радянські чекісти вбили Сарчука. А 4 грудня у Лобачівці Берестечківського району опергрупа затримала його дружину Ліду. При жінці виявили саморобне свідоцтво про одруження.

Так виглядала обкладинка

У момент затримання "совітами" Ліда мала при собі пістолет. Мабуть за це їй дали аж 25 років виправно-трудових таборів. Через малу дитину "пожаліли" - скоротили строк до 10-и. Відбувала покарання у Мордовії.

З сином її розлучили. Від його імені якось написала листа прокуророві (цитата дослівно): "Дядя Прокурор! Прошу Вас очень, одпустите мне дамой мою маму Зубрицьку Лидию Михайловну. Дядя Прокурор! Мне всего четвертый годик. Я своїй мамы совсем не помню. У всех есть мама, которая их ласкает. А я живу возле чужих людей и не знаю маминой ласки".

Але "дядя"-прокурор ніяк не відреагував.

Володимир КОВАЛЬЧУК - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України


Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.