Газета "Социалистический Донбасс" про цукерковий бунт у Маріуполі. 1990 рік

"...Дело не только в конфетах. Почему, спрашивали участники митинга, производящиеся в городе товары никогда не увидеть на прилавках? Где детские колготки, стиральные машины, мясные и рыбные копчености?"

6 лютого 1990 року газета "Социалистический Донбасс" (друкований орган Донецького обкому КПУ) опублікувала статтю "Дефицит и гласность" - про стихійний бунт маріупольців, незадоволених дефіцитом продуктів.

В даному випадку йдеться про цукерки, але в часи розвалу радянської економіки з продажів зникали різні групи товарів, про які згадується в цьому тексті, відсканованому сайтом "Новости Донбасса". "Історична Правда" оцифрувала його і пропонує читачам як яскраву замальовку з життя вмираючої держави.

Стаття цікава тим, що описує характерну для останніх місяців існування СРСР соціальну ситуацію, коли планова економіка вже не здатна була забезпечувати потреби громадян, а ринкова ще не запрацювала.

Варто звернути увагу і на журналістський стиль - проголошена Горбачовим "перестройка" дозволяла більш-менш об'єктивно розповідати про події, хоч і без особливої деталізації.

В наявності також обов'язкова ідеологічна мораль наприкінці статті - у вигляді риторичного підкреслення важливості гласності (ще один термін із лексикону "перестройки"), демократизації та іншого благостного бла-бла-бла. 

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Єльцина

Характерним стилем "перестроєчної" преси є озвучення численних питань (які справді хвилювали людей) без відповіді на них. Власне, відповідь мала б надати партія як "керівна і спрямовуюча сила суспільства", але і в комуністів не знайшлося відповідей.

Показовий нюанс - тодішні керівники партії, згадані в тексті, досі посідають високі посади в Маріуполі. Скажімо, перший секретар міського комітету Компартії Юрій Хотлубей із 1990 року (з перервою між 1994 і 1998 рр) є мером Маріуполя. 

---------------------------------------

ДЕФИЦИТ И ГЛАСНОСТЬ. Что высветил "конфетный бунт" в Мариуполе

Известно меткое определение одним из народных депутатов СССР нынешней напряженной ситуации в обществе: стоим по колене в керосине, стоит бросить спичку - и запылает пожар.

Понятно, что в таком положении и "спичкам" нужно особое внимание. А таковой едва не стало происшествие, случившиеся в конце минувшей недели у мариупольского универсама "Кировский".

Здесь в определенные дни продавали конфеты местной кондитерской фабрики. И в этот день люди занимали очередь задолго до рассвета.

Открылся магазин, шли часы, накапливался народ, но не было ни конфет, ни какой-нибудь четкой информации от администрации магазина. А когда после полудня, после звонков в городскую редакцию, поступило наконец известие, что конфет не было и не будет, терпение очереди лопнуло.

Як виглядали радянські черги (ФОТО)

Люди, выстроив цепи, перекрыли движение транспорта на самых оживленных магистралях города - проспекте Металлургов и бульваре Шевченко - и начали стихийный, или, как сейчас принято называть, несанкционированный митинг.

Происходило это в самый транспортный пик, в 14 часов. Сотни металлургов и машиностроителей опоздали в тот день на смену.

Вскоре к месту событий прибыли первый и второй секретари горкома партии Ю.Ю.Хотлубей [з 1998 року і донині - мер Маріуполя] и В.Г.Меркулов [зараз заступник гендиректора металургійного комбінату ім. Ілліча з комерційних питань - ІП], зампредседателя горисполкома по торговле Л.А.Кобзарев, другие представители властей.

Их увещеваниями и усилиями работников милиции и ГАИ движение было восстановлено, но митинг продолжался.

Люди, говорили, конечно, прежде всего о дефиците товаров, о неумении ими торговать, но также и о дефиците внимания, о чувстве элементарного уважения к покупателям со стороны работников торговли.

Дело, разумеется, не только в конфетах. Почему, спрашивали участники митинга, производящиеся в городе товары никогда не увидеть на прилавках магазинов? Где детские колготки, стиральные машины, те же конфеты, мясные и рыбные копчености, производящиеся в городе?

Почему городу, производящему продукции больше, чем любой другой в области, включая Донецк, отпущено на каждого жителя средств меньше среднеобластного уровня?

На эти непростые вопросы в трудной митинговой обстановке отвечали партийные, советские руководители, а также прибывшие директора местных предприятий, изготавливающих товары народного потребления.

Передвиборча листівка Януковича-1990: "Долой своеволие чинуш!" (ФОТО)

В итоге по предложению Ю.Ю.Хотлубея тут же была создана рабочая группа, обобщившая предложения участников митинга для вынесения их на внеочередное заседание горисполкома.

Кстати, в этот момент привезли для продажи и конфеты. Люди разошлись. Но вопросы остались.

Их и пытались разрешить на расширенном заседании исполкома на следующий день. Здесь поддержали предложение бюро горкома партии обратиться в правительство республики с требованием увеличить количество продукции, производящейся в Мариуполе, для продажи ее на месте.

А вот как торговать дефицитом сегодня? По этому вопросу однозначного мнения так и не было выработано. Предлагалось перенести торговлю исключительно на предприятия, ввести талоны, продавать дефицит только по предъявлению паспорта или визитных карточек (вывоз товаров из Мариуполя становится особенно актуальным в летние месяцы).

Підбірка радянських "талонів" на продукти та інший дефіцит (ФОТО)

Не остановившись на каком-либо из вариантов, исполком решил вынести эти вопросы на обсуждение горожан на страницах газеты "Приазовский рабочий".

Стихийный митинг, к счастью (и во многом благодаря конструктивному диалогу, который повел с людьми первый секретарь горкома партии), не стал "спичкой" для более широких проявлений протеста.

Но высветил он многое. Прежде всего, необходимость социальной справедливости, гласности, внимания к нуждам каждого человека, наведения порядка в торговле и распределения дефицитов.

В.ГРИНЬКО (Соб. корр. "Социалистического Донбасса"). [Віктор Гринько помер у 2005 році, будучи депутатом міськради і головним редактором газети "Ильичевец" - ІП]

-------------------

І маленький бонус з газети "Вечерний Донецк" за 8 лютого 1990 року - добірка надзвичайних подій у житті міста.

----------------

Дивіться також:

Як шахтарі Донбасу боролися проти КПРС

Радянська черга - що це таке? На прикладі черг за цукром у Києві

1991: білоруси штурмують мінський ЦУМ, щоб "отоварити" картки. ВІДЕО

Перший "Макдональдз" у Радянському Союзі - кілометрова черга. ВІДЕО

Розлючені дефіцитом румуни розстрілюють Чаушеску. ФОТО

Листівка кандидата Януковича 1990 року. СКАНИ

Все за темою "Донеччина"

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.