Газета "Социалистический Донбасс" про цукерковий бунт у Маріуполі. 1990 рік

"...Дело не только в конфетах. Почему, спрашивали участники митинга, производящиеся в городе товары никогда не увидеть на прилавках? Где детские колготки, стиральные машины, мясные и рыбные копчености?"

6 лютого 1990 року газета "Социалистический Донбасс" (друкований орган Донецького обкому КПУ) опублікувала статтю "Дефицит и гласность" - про стихійний бунт маріупольців, незадоволених дефіцитом продуктів.

В даному випадку йдеться про цукерки, але в часи розвалу радянської економіки з продажів зникали різні групи товарів, про які згадується в цьому тексті, відсканованому сайтом "Новости Донбасса". "Історична Правда" оцифрувала його і пропонує читачам як яскраву замальовку з життя вмираючої держави.

Стаття цікава тим, що описує характерну для останніх місяців існування СРСР соціальну ситуацію, коли планова економіка вже не здатна була забезпечувати потреби громадян, а ринкова ще не запрацювала.

Варто звернути увагу і на журналістський стиль - проголошена Горбачовим "перестройка" дозволяла більш-менш об'єктивно розповідати про події, хоч і без особливої деталізації.

В наявності також обов'язкова ідеологічна мораль наприкінці статті - у вигляді риторичного підкреслення важливості гласності (ще один термін із лексикону "перестройки"), демократизації та іншого благостного бла-бла-бла. 

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Єльцина

Характерним стилем "перестроєчної" преси є озвучення численних питань (які справді хвилювали людей) без відповіді на них. Власне, відповідь мала б надати партія як "керівна і спрямовуюча сила суспільства", але і в комуністів не знайшлося відповідей.

Показовий нюанс - тодішні керівники партії, згадані в тексті, досі посідають високі посади в Маріуполі. Скажімо, перший секретар міського комітету Компартії Юрій Хотлубей із 1990 року (з перервою між 1994 і 1998 рр) є мером Маріуполя. 

---------------------------------------

ДЕФИЦИТ И ГЛАСНОСТЬ. Что высветил "конфетный бунт" в Мариуполе

Известно меткое определение одним из народных депутатов СССР нынешней напряженной ситуации в обществе: стоим по колене в керосине, стоит бросить спичку - и запылает пожар.

Понятно, что в таком положении и "спичкам" нужно особое внимание. А таковой едва не стало происшествие, случившиеся в конце минувшей недели у мариупольского универсама "Кировский".

Здесь в определенные дни продавали конфеты местной кондитерской фабрики. И в этот день люди занимали очередь задолго до рассвета.

Открылся магазин, шли часы, накапливался народ, но не было ни конфет, ни какой-нибудь четкой информации от администрации магазина. А когда после полудня, после звонков в городскую редакцию, поступило наконец известие, что конфет не было и не будет, терпение очереди лопнуло.

Як виглядали радянські черги (ФОТО)

Люди, выстроив цепи, перекрыли движение транспорта на самых оживленных магистралях города - проспекте Металлургов и бульваре Шевченко - и начали стихийный, или, как сейчас принято называть, несанкционированный митинг.

Происходило это в самый транспортный пик, в 14 часов. Сотни металлургов и машиностроителей опоздали в тот день на смену.

Вскоре к месту событий прибыли первый и второй секретари горкома партии Ю.Ю.Хотлубей [з 1998 року і донині - мер Маріуполя] и В.Г.Меркулов [зараз заступник гендиректора металургійного комбінату ім. Ілліча з комерційних питань - ІП], зампредседателя горисполкома по торговле Л.А.Кобзарев, другие представители властей.

Их увещеваниями и усилиями работников милиции и ГАИ движение было восстановлено, но митинг продолжался.

Люди, говорили, конечно, прежде всего о дефиците товаров, о неумении ими торговать, но также и о дефиците внимания, о чувстве элементарного уважения к покупателям со стороны работников торговли.

Дело, разумеется, не только в конфетах. Почему, спрашивали участники митинга, производящиеся в городе товары никогда не увидеть на прилавках магазинов? Где детские колготки, стиральные машины, те же конфеты, мясные и рыбные копчености, производящиеся в городе?

Почему городу, производящему продукции больше, чем любой другой в области, включая Донецк, отпущено на каждого жителя средств меньше среднеобластного уровня?

На эти непростые вопросы в трудной митинговой обстановке отвечали партийные, советские руководители, а также прибывшие директора местных предприятий, изготавливающих товары народного потребления.

Передвиборча листівка Януковича-1990: "Долой своеволие чинуш!" (ФОТО)

В итоге по предложению Ю.Ю.Хотлубея тут же была создана рабочая группа, обобщившая предложения участников митинга для вынесения их на внеочередное заседание горисполкома.

Кстати, в этот момент привезли для продажи и конфеты. Люди разошлись. Но вопросы остались.

Их и пытались разрешить на расширенном заседании исполкома на следующий день. Здесь поддержали предложение бюро горкома партии обратиться в правительство республики с требованием увеличить количество продукции, производящейся в Мариуполе, для продажи ее на месте.

А вот как торговать дефицитом сегодня? По этому вопросу однозначного мнения так и не было выработано. Предлагалось перенести торговлю исключительно на предприятия, ввести талоны, продавать дефицит только по предъявлению паспорта или визитных карточек (вывоз товаров из Мариуполя становится особенно актуальным в летние месяцы).

Підбірка радянських "талонів" на продукти та інший дефіцит (ФОТО)

Не остановившись на каком-либо из вариантов, исполком решил вынести эти вопросы на обсуждение горожан на страницах газеты "Приазовский рабочий".

Стихийный митинг, к счастью (и во многом благодаря конструктивному диалогу, который повел с людьми первый секретарь горкома партии), не стал "спичкой" для более широких проявлений протеста.

Но высветил он многое. Прежде всего, необходимость социальной справедливости, гласности, внимания к нуждам каждого человека, наведения порядка в торговле и распределения дефицитов.

В.ГРИНЬКО (Соб. корр. "Социалистического Донбасса"). [Віктор Гринько помер у 2005 році, будучи депутатом міськради і головним редактором газети "Ильичевец" - ІП]

-------------------

І маленький бонус з газети "Вечерний Донецк" за 8 лютого 1990 року - добірка надзвичайних подій у житті міста.

----------------

Дивіться також:

Як шахтарі Донбасу боролися проти КПРС

Радянська черга - що це таке? На прикладі черг за цукром у Києві

1991: білоруси штурмують мінський ЦУМ, щоб "отоварити" картки. ВІДЕО

Перший "Макдональдз" у Радянському Союзі - кілометрова черга. ВІДЕО

Розлючені дефіцитом румуни розстрілюють Чаушеску. ФОТО

Листівка кандидата Януковича 1990 року. СКАНИ

Все за темою "Донеччина"

«Вироки виконувати негайно!...»

22 травня минула 73 річниця оголошення Військовим судом оперативної групи (ВСОГ) «Вісла» перших смертних вироків

Петлюра без бронзи, але у кольорах

Рік 1917-й ще не був роком Симона Петлюри. Незаперечним лідером українського національного руху він став року 1919.

«Люди бігли і голосили: «Навічно!» - спогади спецпоселенки з Полтавщини

Уже 45 років Ольга Янкевич, уродженка Луцька, мешкає на Семенівщині. Проте назавжди запам’ятала січень 1950-го, коли їй із родиною довелося надовго залишити Україну. Її, тоді 9-річну дівчинку, разом із старшою сестрою, мамою і бабусею, комуністична влада зарахувала до «ворогів народу» і виселила на спецпоселення до Сибіру.

Ерцгерцог та шпигун у київській тюрмі. Справа Василя Вишиваного

Вільгельма Габсбурга, або Василя Вишиваного, вже навряд чи можна віднести до незаслужено забутих постатей вітчизняної історії. Фігура австрійського ерцгерцога, який відчув себе українцем, останніми роками привертає чимало уваги. Йому присвячені не лише наукові публікації, а й художній роман та навіть опера на лібрето Сергія Жадана. При цьому якщо про Вільгельма на чолі Українських січових стрільців у 1918-му пишуть багато, то про Вільгельма як київського в’язня 30 років потому – значно менше.