Газета "Социалистический Донбасс" про цукерковий бунт у Маріуполі. 1990 рік

"...Дело не только в конфетах. Почему, спрашивали участники митинга, производящиеся в городе товары никогда не увидеть на прилавках? Где детские колготки, стиральные машины, мясные и рыбные копчености?"

6 лютого 1990 року газета "Социалистический Донбасс" (друкований орган Донецького обкому КПУ) опублікувала статтю "Дефицит и гласность" - про стихійний бунт маріупольців, незадоволених дефіцитом продуктів.

В даному випадку йдеться про цукерки, але в часи розвалу радянської економіки з продажів зникали різні групи товарів, про які згадується в цьому тексті, відсканованому сайтом "Новости Донбасса". "Історична Правда" оцифрувала його і пропонує читачам як яскраву замальовку з життя вмираючої держави.

Стаття цікава тим, що описує характерну для останніх місяців існування СРСР соціальну ситуацію, коли планова економіка вже не здатна була забезпечувати потреби громадян, а ринкова ще не запрацювала.

Варто звернути увагу і на журналістський стиль - проголошена Горбачовим "перестройка" дозволяла більш-менш об'єктивно розповідати про події, хоч і без особливої деталізації.

В наявності також обов'язкова ідеологічна мораль наприкінці статті - у вигляді риторичного підкреслення важливості гласності (ще один термін із лексикону "перестройки"), демократизації та іншого благостного бла-бла-бла. 

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Єльцина

Характерним стилем "перестроєчної" преси є озвучення численних питань (які справді хвилювали людей) без відповіді на них. Власне, відповідь мала б надати партія як "керівна і спрямовуюча сила суспільства", але і в комуністів не знайшлося відповідей.

Показовий нюанс - тодішні керівники партії, згадані в тексті, досі посідають високі посади в Маріуполі. Скажімо, перший секретар міського комітету Компартії Юрій Хотлубей із 1990 року (з перервою між 1994 і 1998 рр) є мером Маріуполя. 

---------------------------------------

ДЕФИЦИТ И ГЛАСНОСТЬ. Что высветил "конфетный бунт" в Мариуполе

Известно меткое определение одним из народных депутатов СССР нынешней напряженной ситуации в обществе: стоим по колене в керосине, стоит бросить спичку - и запылает пожар.

Понятно, что в таком положении и "спичкам" нужно особое внимание. А таковой едва не стало происшествие, случившиеся в конце минувшей недели у мариупольского универсама "Кировский".

Здесь в определенные дни продавали конфеты местной кондитерской фабрики. И в этот день люди занимали очередь задолго до рассвета.

Открылся магазин, шли часы, накапливался народ, но не было ни конфет, ни какой-нибудь четкой информации от администрации магазина. А когда после полудня, после звонков в городскую редакцию, поступило наконец известие, что конфет не было и не будет, терпение очереди лопнуло.

Як виглядали радянські черги (ФОТО)

Люди, выстроив цепи, перекрыли движение транспорта на самых оживленных магистралях города - проспекте Металлургов и бульваре Шевченко - и начали стихийный, или, как сейчас принято называть, несанкционированный митинг.

Происходило это в самый транспортный пик, в 14 часов. Сотни металлургов и машиностроителей опоздали в тот день на смену.

Вскоре к месту событий прибыли первый и второй секретари горкома партии Ю.Ю.Хотлубей [з 1998 року і донині - мер Маріуполя] и В.Г.Меркулов [зараз заступник гендиректора металургійного комбінату ім. Ілліча з комерційних питань - ІП], зампредседателя горисполкома по торговле Л.А.Кобзарев, другие представители властей.

Их увещеваниями и усилиями работников милиции и ГАИ движение было восстановлено, но митинг продолжался.

Люди, говорили, конечно, прежде всего о дефиците товаров, о неумении ими торговать, но также и о дефиците внимания, о чувстве элементарного уважения к покупателям со стороны работников торговли.

Дело, разумеется, не только в конфетах. Почему, спрашивали участники митинга, производящиеся в городе товары никогда не увидеть на прилавках магазинов? Где детские колготки, стиральные машины, те же конфеты, мясные и рыбные копчености, производящиеся в городе?

Почему городу, производящему продукции больше, чем любой другой в области, включая Донецк, отпущено на каждого жителя средств меньше среднеобластного уровня?

На эти непростые вопросы в трудной митинговой обстановке отвечали партийные, советские руководители, а также прибывшие директора местных предприятий, изготавливающих товары народного потребления.

Передвиборча листівка Януковича-1990: "Долой своеволие чинуш!" (ФОТО)

В итоге по предложению Ю.Ю.Хотлубея тут же была создана рабочая группа, обобщившая предложения участников митинга для вынесения их на внеочередное заседание горисполкома.

Кстати, в этот момент привезли для продажи и конфеты. Люди разошлись. Но вопросы остались.

Их и пытались разрешить на расширенном заседании исполкома на следующий день. Здесь поддержали предложение бюро горкома партии обратиться в правительство республики с требованием увеличить количество продукции, производящейся в Мариуполе, для продажи ее на месте.

А вот как торговать дефицитом сегодня? По этому вопросу однозначного мнения так и не было выработано. Предлагалось перенести торговлю исключительно на предприятия, ввести талоны, продавать дефицит только по предъявлению паспорта или визитных карточек (вывоз товаров из Мариуполя становится особенно актуальным в летние месяцы).

Підбірка радянських "талонів" на продукти та інший дефіцит (ФОТО)

Не остановившись на каком-либо из вариантов, исполком решил вынести эти вопросы на обсуждение горожан на страницах газеты "Приазовский рабочий".

Стихийный митинг, к счастью (и во многом благодаря конструктивному диалогу, который повел с людьми первый секретарь горкома партии), не стал "спичкой" для более широких проявлений протеста.

Но высветил он многое. Прежде всего, необходимость социальной справедливости, гласности, внимания к нуждам каждого человека, наведения порядка в торговле и распределения дефицитов.

В.ГРИНЬКО (Соб. корр. "Социалистического Донбасса"). [Віктор Гринько помер у 2005 році, будучи депутатом міськради і головним редактором газети "Ильичевец" - ІП]

-------------------

І маленький бонус з газети "Вечерний Донецк" за 8 лютого 1990 року - добірка надзвичайних подій у житті міста.

----------------

Дивіться також:

Як шахтарі Донбасу боролися проти КПРС

Радянська черга - що це таке? На прикладі черг за цукром у Києві

1991: білоруси штурмують мінський ЦУМ, щоб "отоварити" картки. ВІДЕО

Перший "Макдональдз" у Радянському Союзі - кілометрова черга. ВІДЕО

Розлючені дефіцитом румуни розстрілюють Чаушеску. ФОТО

Листівка кандидата Януковича 1990 року. СКАНИ

Все за темою "Донеччина"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.