"Борці за незалежність" проти "борців за незалежність"

Коли поляки питають про моє ставлення до діяльності Бандери, я намагаюся відповісти іншим: "А як Ви ставитеся до діяльності Пілсудського та його соратників?"

Дискусії щодо постаті Степана Бандери, як і цілого бандерівського руху, тривають ще з першої половини ХХ століття. І хоча загальне сприйняття побудоване на протиставленні "бандерівців" і комуністичної системи, проте головними опонентами українського революційного руху була й залишається польська сторона.

На відміну від надуманих аргументів прихильників "проросійського" напряму, поляки до сьогодні пам’ятають і принагідно нагадують українцям про політичний терор, направлений проти державних діячів ІІ-ої Речі Посполитої.

Безпосередня участь у цьому руслі - як і керівництво революційного руху на Галичині - належить Степану Бандері.

Відтак у дусі відомого гасла "ніхто не забутий, ніщо не забуто" поляки при різних нагодах намагалися пригадати це "бандерівцям"- чи це політичні вироки у 1930-х роках, чи знущання та вбивства українців у німецьких концтаборах, чи резонансна резолюція Європарламенту трьохрічної давнини, де з подачі польських депутатів засудили надання звання Героя України Степану Бандері.

З польської точки зору все, на перший погляд, є логічно, проте залишається "одне але": український націоналістичний рух в міжвоєнний період певною мірою наслідував польських революціонерів, які ідентичними методами боролися за свою незалежність.

 8 листопада 1906 року, станція Рогув під Лодзем. Напад бойовиків Польської Соціалістичної партії (бойове крило якої очолював Пілсудський), на поштовий поїзд Російської імперії з метою пограбування. Малюнок польського художника 1937 року

Початки підпільного українського революційного руху уже мали ознаки мімікрії з польської історії – не лише назва Української Військової Організації (УВО), що суголосно Польській Військовій Організації, але й одне із псевд полковника Євгена Коновальця "Дідо" дуже нагадувало псевдонім Пілсудського "Дзядек" (з пол. – "дідусь"). Це випадковість? Мемуари не дають відповіді на це запитання.

Проте подальший розвиток визвольної боротьби свідчить, що польський слід був аж надто виразний. Насамперед, мова йде про ідеологічну та психологічну настанову. Хоч би як, але українці в Галичині змушені були навіть у власних навчальних закладах вчити польську історію та літературу.

 Польська пам'ятна листівка 1928 року, яка є перекладом оголошення про розшук державного злочинця Пілсудського 1887 року. Фото: польська вікі

Як пізніше це відобразив один із визначних діячів ОУН Володимир Янів: "Найгірше дратувала та обставина, якої ми всі були свідомі, що ще перед десяти роками самі поляки були в подібному положенні в трьох різних займанщинах [захоплені трьома різними державами - ІП], і вони мусіли добре пам’ятати подібні ситуації, описані з такою трагічною плястичністю поетами-патріотами, яких ми читали, і навіть їм співчували".

І не лише співчували. Історія польського визвольного руху була визначальною для багатьох українських підпільників. Коли у 1926 році році у Львові судили членів "Летючої бригади", які здійснили цілий ряд нападів на державні установи, в т.ч. й львівську пошту, то один із підсудних – Іван Паславський виголосив цілу промову присвячену польським революціонерам:

"В очах пана прокурора – я бандит. Але для всіх людей, що розуміють, що таке воля, свобода і незалежність народу і як поодинокі члени того народу хочуть її здобути – я не бандит.

Коли в ґімназії я завдячував дуже багато вашим поетам від Міцкевіча, до Сєрошевського, то в довгому часі сидження в таборах і на еміґрації я читав, переймався і здобував собі основи для кращої будучини моєї нації на творах і споминах ваших великих революціонерів від Окшеї, Мірецького, Барона аж до живучих ще сьогодні теперішнього маршалка Йосифа Пілсудского, його жінки, колишнього президента Войцєховського (Едмунд), Медарда Довнаровіча та всіх тих, що сьогодні стоять на чолі польської держави.

 19 травня 1905 року. Вулиця Медова у Варшаві, після замаху бойовиків ППС на життя генерал-губернатора Костянтина Максимовича

Їм завдячую, що в страшних часах психічного занепаду в таборі і на еміґрації, коли я бачив руїну моєї держави, я не попав у розпуку, і я, малий чоловік, пішов слідами тих великих революціонерів і будівничих Польщі.

Я поступив подібно, як радив італійцям поступати в їхніх визвольних змаганнях ваш великий поет Адам Міцкевич. Я поступив так, як колись ваш перший маршалок Польщі, ваш національний герой, Йосиф Пілсудскі.

І я не бандит, панове судді! Я карний член моєї організації, виконав тільки її наказ – особистих користей я не мав. І прошу мене судити не як бандита, але як члена українського народу, вояка української армії, що виконував наказ своєї організації для добра мого українського народу."

В майбутньому важко зустріти подібні промови – українці за короткий час сформували свою традицію підпільної боротьби з своїми героями та поетами. Втім, адвокати на політичних процесах ще не раз намагалися зворушити лаву присяжних згадками про ідентичний досвід боротьби польського народу.

Уже в кінці 1920-х років підпільне видання УВО "Сурма" вмістило цілий цикл статей про польський досвід боротьби, головними фігурантами якого були державні керівники Польщі.

От хоча б перелік назв: "Як Пілсудський організував атентат на варшавського генерал-губернатора Скалона?", "Як Пілсудський карав провокаторів?", "Як Пілсудський переводив експропріації?", "Як польські боєвики вбили шефа царської жандармерії" та ін.

 Члени бойової групи ПСП - колишні терористи, а нині статечні члени суспільства. Під №1 - Олександра Пілсудська, дружина Й.Пілсудського, 2 і 3 - парламентарі Валерій Славек та Раймонд Яворовський

Мемуари польських революціонерів, які з великою посвятою боролися проти царського режиму за незалежність Польщі були улюбленим чтивом націоналістів у польських тюрмах. Зокрема, перебуваючи у концтаборі "Береза Картузька", член ОУН Володимир Макар писав:

"І мені, і багатьом іншим друзям найбільше подобалися писання Пілсудського. Всі його речі писані дуже добрим стилем, образово, ясно, з вояцьким гумором... Ми з приємністю читали його вказівки про спосіб фабрикування й кольпортування "бібули" [підпільна записка – С.Л.], чи орудування зброєю і відтак у розмовах порівнювали методи польської революційної організації з нашими. Це теж була для багатьох з нас наука, якої ми не відкидали."

Лише підкреслимо, що ця література знаходилася в концтаборі й за задумом влади мала б перевиховувати українських революціонерів.

Шкарпетки Шухевича та інші заборонені речі. Обшук у "Березі Картузькій". ФОТО